Чомскі обґрунтував, що існують елементи, притаманні всім мовам, проте алфавіти світу також мають спільні риси. Безперечно, серед тисяч абеток, багато з яких уже вийшли з ужитку, не знайти двох однакових. Але якщо поглянути на них загалом, то одразу видно деякі закономірності. Найперша й найпомітніша полягає в тому, що всі алфавіти базуються на обмеженій кількості штрихів. Г’юбел і Візел отримали Нобелівську премію, довівши, що кожен нейрон первинної зорової кори помічає штрихи в невеликому діапазоні своєї чутливості. Штрихи є основою всієї зорової системи, цеглинками, які її утворюють. І всі абетки побудовані з цього матеріалу.
Сюди належать горизонтальні й вертикальні лінії, кути, дуги, скісні риски. Якщо підрахувати частотність штрихів у всіх алфавітах, побачимо дивовижну закономірність: в абетці найпоширеніші лінії, які постійно трапляються в природі. Ні, це не результат зваженого, раціонального дизайну, просто системи письма розвивалися на основі матеріалу, що максимально нагадував звичну візуальну інформацію. Алфавіти узурпували елементи, які наша зорова система вже натренувалася розрізняти. Своєрідна фора, адже завдяки цьому читання нагадувало звичні для неї завдання. Якби ми спробували перейти на алфавіт, що не має нічого спільного з елементами, які зорова система вільно розрізняє, опановування читання було б справжнісінькою каторгою. І навпаки, якщо люди стикаються з труднощами під час читання, можна полегшити процес, перетворивши текстовий матеріал на щось природніше й простіше для сприйняття, з чим мозок уже працював.
Ті, хто тільки почав читати, вимовляють літери ніби в сповільненій зйомці. Після численних повторень процес автоматизується, і вентральна частина зорової системи створює новий ланцюг для розпізнавання букв шляхом перекомбінування вже наявних ланцюгів, які ідентифікують штрихи. Тепер літери стають цеглинками зорової системи, і, як шматки конструктора, перекомпоновуються, щоб можна було розпізнавати склади. На наступному рівні перебувають атоми читання — склади. Дитина читає слово тато за два цикли, по одному на склад. Пізніше, коли навички читання повністю сформовані, людина за один підхід сприймає все слово як окремий об’єкт. Тобто читання перетворюється з послідовного процесу на паралельний. Опанувавши його, мозок людини набуває здатність цілісно вихоплювати більшість слів, окрім дуже довгих і складних.
Звідки ми знаємо, що дорослі читають слово за словом? По-перше, очі читача зупиняються на кожному слові. Пауза триває приблизно триста мілісекунд, а тоді погляд різко й швидко перескакує далі. У системах письма на зразок англійської (зліва направо) ми фокусуємося на першій третині слова, а звідти мозок ковзає праворуч, у майбутнє тексту. Звісно, цей скрупульозний процес повністю імпліцитний, автоматичний і несвідомий.
Наступний доказ — фіксування часу, потрібного на прочитання слова. Якби ми робили це літера за літерою, то часовий інтервал був би пропорційний довжині слова. Проте він однаковий для слів із двох, трьох, чотирьох чи п’яти літер. Це велика майстерність паралелізації: байдуже, скільки вузлів потрібно для операції — один, десять, сто чи тисяча. У процесі читання паралелізацію обмежують тільки дуже довгі й складні слова, наприклад дихлордифенілтрихлорметилметан[80]. Але в діапазоні від двох до семи літер час на читання однаковий. А от для людини, яка лише вчиться читати або страждає на дислексію, тривалість «опанування» кожного слова справді залежить від кількості літер у ньому.
Раніше ми згадували, що талант, виявлений на перших етапах навчання, — сумнівний показник успіхів людини в майбутньому. Зараз стане зрозуміло чому.
Після відкриття, що дорослі читають по слову, а не по літері, одна група науковців у Франції дійшла помилкового висновку, що найкраще навчати дітей методом холістичного читання, тобто починати не з вимови звука для кожної літери, а з цілого слова одразу. Підхід швидко набув популярності (мабуть, через гарну назву). Хто ж не хоче, щоб його дитина навчилася холістичного читання? Але це обернулося безпрецедентною педагогічною катастрофою й проблемами з читанням у великої кількості дітей. Із поданого вище пояснення зрозуміло, чому холістичний метод не спрацював. Паралельне читання — це фінальна фаза, шлях до якої лежить через створення перехідних функцій.
На сторінках цієї книжки ми розглянули дві різні системи мозку: перша — універсальна, але повільна лобово-тім’яна, друга — вентральна, яка автоматично й дуже швидко виконує вузькопрофільні завдання.
80
Луїс Пессетті припускає, що натуральність харчового продукту можна визначити, порахувавши кількість складів у слові. Яблуко, персик, цукіні — усі натуральні овочі й фрукти мають менш ніж п’ять складів.