На мапі слухової кори кожна частота відповідає певній області. Мерзеніч уже знав: якщо активно тренувати мавпу розпізнавати ноти певної частоти, то відбувається дещо незвичне. Колонка, яка фіксує звуки цієї висоти, розширюється, ніби держава, що захоплює прилеглі території. Нас цікавить, завдяки чому відбувається така зміна. Мерзеніч спостеріг, що для трансформації мозку мало просто повторювати ноту. Проте якщо звук пролунає одночасно з імпульсом активності у вентральній області покришки — розташованій глибоко в мозку ділянці, яка виробляє дофамін, — кора реорганізується самостійно. Усе стало на свої місця. Щоб реорганізувати нейронний ланцюг, потрібно, щоб стимул діяв одночасно з виробленням дофаміну чи схожого нейромедіатора. Навчання потребує мотивації й зусиль. Це не магія й не догма. Тепер ми знаємо, що в такий спосіб виробляється дофамін, який знижує стійкість мозку до змін.
Дофамін — це наче вода, яка розм’якшує глину, а сенсорний стимул — інструмент, який залишає на ній борозни. Вони трансформують матеріал тільки в симбіозі. Обробляти суху глину — марнування часу. Розмочувати її, якщо не збираєшся ліпити, — теж. Це фундамент навчального сценарію, обговорення якого ми розпочали з ідеї Ґальтона: навчання є процесом трансформації мозку під дією зовнішніх стимулів. Повільні монотонні завдання залишають борозни нових нейронних ланцюгів, які автоматизують процес. Але, крім зусиль і тренувань, для трансформації потрібно, щоб кора головного мозку перебувала в сприйнятливому до змін стані.
Отже, ми проаналізували помилку Ґальтона й зрозуміли, що популярні уявлення про навчання неправильні: максимальні досягнення не зумовлені генетично, а на шляху до них важливу роль відіграють і соціальні, і культурні фактори. Також виявили, що віртуози виконують завдання у своїй сфері на високому рівні завдяки якісно іншому підходу, а не вдосконаленню початкової процедури. Щоб досягти успіхів у навчанні, слід працювати мотивовано й наполегливо, виходити із зони комфорту й ігнорувати поріг задовільності. Те, що ми вважаємо верхньою межею своїх можливостей, — просто точка рівноваги.
Якщо коротко, то вчитися ніколи не пізно. Доросла людина відрізняється тільки тим, що її мотивація прилипла до вже засвоєних знань і вмінь і не рветься у вир відкриттів і навчання. І якщо ви дійсно хочете розвиватися далі, для початку досить повернути собі дитячий ентузіазм, терпіння, мотивацію й упевненість.
Розділ шостий. Освічений мозок
Щодня понад два мільярди дітей у всьому світі йдуть до школи, і це, мабуть, найграндіозніший масовий експеримент в історії людства. Там вони вчаться читати, заводять найкращих друзів і здобувають соціальний досвід. У школі під впливом дуже інтенсивного навчального процесу розвивається й трансформується їхній мозок. Але нейронаука вперто ігнорувала цей тісний зв’язок і роками не навідувалася до класу. Мабуть, нарешті настав час збудувати міст між нею й освітою.
На думку філософа й освітянина Джона Брюе, цей міст сполучає досить віддалені світи, і те, що цікавить нейронауку, не завжди потрібне й доцільне в навчанні. Наприклад, нейродослідникові важливо розуміти, яка область тім’яної кори відповідає за обробку чисел, але це знання нічим не допоможе вчителеві математики краще викладати свій предмет.
При цьому ми повинні ще скептичніше, ніж зазвичай, ставитися до використання аморфних і нечітких наукових термінів. Якось я був на конференції, де удаваний експерт із нейронауки заявляв, що людям слід більше використовувати праву півкулю (це твердження досі поширене). Я підвів руку (ліву, щоб не перечити світилу…) і зауважив, що, навіть якщо припустити, що її використання приносить якусь користь, я все одно не розумію, як це робити. Невже нахиляти голову направо, щоб збільшити притік крові до правої півкулі? Він відповів, пославшись на «нейронауку», що слід більше малювати, розмальовувати картинки, займатися мистецтвом і забути про вивчення мов. Тоді я запитав, чому ж він одразу так не сказав, хоча вже й знав відповідь. За хитромудрими метафорами ховалася порожнеча. Він апелював до мозку й півкуль, щоб використати престиж науки в дешевій рекламі.
Багато століть фундаментальні знання знаходять застосування в прикладних науках. Раніше панувала думка, що науковці просто повинні накопичувати досвід, і, може, колись його дрібка знадобиться суспільству. Дональд Стоукс запропонував альтернативний підхід — квадрант Пастера: шукати нішу, у якій перетинаються інтереси фундаментальної й прикладної науки.