У своїй класифікації Стоукс розрізняє наукове знання, спрямоване на розкриття фундаментальних принципів, і наукове знання, що безпосередньо обслуговує потреби людства. Атомна модель Нільса Бора — приклад чистої науки. Лампочка Томаса Едісона орієнтована на практичне застосування. А от дослідження вакцинації, яке здійснив Луї Пастер, на думку Стоукса, потрапляє в обидві категорії. Учений не тільки з’ясував фундаментальні принципи мікробіології, а й розв’язав одну з найактуальніших медичних проблем епохи.
У цьому розділі ми беремо курс на квадрант Пастера, який лежить десь у водах нейронауки, когнітивної науки й освіти, і сподіваємося зробити внесок у якість та ефективність освітньої практики завдяки аналізу деяких фундаментальних законів роботи мозку.
Опановуючи читання, ми дізнаємося, що фігури P, P, Ƿ, ƿ, Ƿ і ƿ — це та сама літера. А отже, комбінація з вертикальної лінії й дужки «| + Ͻ» завжди утворює «р». Іноді дужка менша, іноді лінія із насічкою, а крива трохи виступає за неї, але ми розуміємо, що різні форми позначають ту саму букву. Це візуальний аспект читання, про розвиток якого йшлося в попередньому розділі. Але він не єдиний і паралельно відбувається складніший процес: ми вчимося вимовляти літеру. Розуміти, що візуальний об’єкт «р» відповідає звуковому — фонемі /р/.
Приголосні звуки вимовляти важко, тому що ми ніколи не чуємо їх окремо, без супроводу голосних. Тому літера «р» називається «ер». Без початкового «е» її ім’я звучить дивно. А ще деякі приголосні вимагають складних маніпуляцій артикуляційним апаратом, наприклад вібрації кінчика язика для /р/ чи вибухового розмикання губ для /п/. Склади вимовляти набагато легше, особливо якщо до них входить один приголосний та один голосний, наприклад «па»[83].
В іспанській та італійській мовах[84] між фонемами й літерами існує чітка відповідність, яку легко встановити. А от для англійської й французької це не характерно, тому читачам доводиться розшифровувати складніший код і сканувати поглядом одразу кілька літер, щоб правильно їх вимовити.
Вагу експресивного компонента читання часто недооцінюють, мабуть, тому, що люди можуть читати мовчки. Але навіть ознайомлюючись із текстом подумки, ми сповільнюємося на словах, які важко вимовити. Це свідчить, що наш внутрішній голос вимовляє прочитане, навіть якщо в зовнішній світ не долинає ані слова.
Отож, коли людина опановує читання, вона одночасно вчиться говорити й слухати. Вимовляючи «Париж», ми продукуємо суцільний звуковий потік[85]. Для людини, яка не вміє читати, розчленувати це слово на /п/, /а/, /р/, /и/, /ж/ — те саме, що розділити кульку зім’ятого, перемішаного пластиліну на початкові кольори. Неможливо. Так відбувається тому, що природними структурними елементами слова здаються склади, а не фонеми. Так само, якщо не вміти читати, дуже важко відповісти, що станеться, коли забрати «П» зі слова «Париж». Необхідне для цього вміння розбивати звучання слова на фонеми називається фонологічною обізнаністю. Вона розвивається в процесі читання, а не закладена від природи.
Щоб сприймати фонему як найменшу структурну одиницю мови, потрібно, щоб у неї був ярлик — назва, яка вирізняє її й перетворює на об’єкт у потоці звуків. Саме тому фонологічна обізнаність формується під час читання. Літери, які репрезентують фонему, стають цими ярликами. Отже, знайомство з фонемами — важливий компонент читання. Насправді більшість труднощів під час читання спричинена не візуальними, а слуховими й звуковими аспектами. І одна з найпоширеніших помилок учителів — це нехтування його фонологічним аспектом.
У тенетах слів
Дислексія — це, мабуть, найпоказовіший приклад того, що нейронаука приносить користь освіті. По-перше, дослідження мозку виявили, що це порушення не пов’язане з мотивацією й інтелектом, а виникає внаслідок конкретних проблем у церебральних областях, які з’єднують зір із фонологією. Біологічна складова дислексії зовсім не означає, що її неможливо зменшити або виправити. Це не стигма. Якраз навпаки — так ми можемо зрозуміти проблему, з якою іноді стикаються діти, що вчаться читати.
Поширена думка, що проблема дислексії криється у зоровому аналізаторі, помилкова: зазвичай найбільше труднощів спричиняє світ звуків, а саме розпізнавання й вимова фонем. Це відкриття дозволяє розробити прості, але ефективні вправи для боротьби з дислексією. Вони спрямовані не на вдосконалення зору, а на розвиток фонологічної обізнаності. Приклад такого завдання — запропонувати дитині послухати й вловити різницю між «париж, ариж, париж, ариж…». Гра, під час якої у слові потрібно щоразу прибирати по одній фонемі, — теж чудова вправа для розвитку навичок читання: «Снігур-снігу-сніг-сні-ні-і».
83
Більшість складів в англійській мові мають комплексну структуру. Натомість в іспанській та італійській поширена, а в японській домінує проста модель «приголосний + голосний». Через це в японців виникають численні труднощі з вимовою іншомовних складів, які закінчуються на приголосний звук, тож замість «програма» і «бейсбол» вони кажуть «пурогураму» і «бейсобору».