Приголомшливе відкриття й справжній подарунок для ЗМІ… «Мавпи говорять по-японськи» — еталонний приклад того, як кострубатий заголовок може знецінити важливий прорив науки. Цей експеримент довів, що мови базуються на чутливості мозку приматів до певних комбінацій звуків. А це, своєю чергою, є ймовірним поясненням того, чому більшість людей легко навчається розуміти усне мовлення в дуже ранньому віці.
Наш мозок із першого дня готовий до мови й налаштований на неї. Але ця потенція не реалізується без соціального досвіду, тобто без спілкування з іншими. Такого висновку доходять дослідники поведінки дітей джунглів, які виросли без контакту з людьми. Один із хрестоматійних прикладів — Каспар Гаузер, чудово показаний в однойменному фільмі Вернера Герцоґа. Історія Каспара, що провів усе дитинство в ув’язненні[11], демонструє, що людині дуже важко засвоїти мову, якщо вона не практикувалася в цьому в ранньому дитинстві. Ми значною мірою опановуємо вміння розмовляти в соціумі. Якщо дитина виросла в цілковитій ізоляції, її здатність вивчити мову сильно постраждає. Фільм Герцоґа — багатогранне зображення цієї трагедії.
Предиспозиція мозку до універсальної мови отримує точні налаштування, коли ми контактуємо з іншими, засвоюємо нові знання (граматичні правила, слова, фонеми) чи втрачаємо розуміння звукових нюансів, неактуальних для материнської мови.
Спеціалізація мови починається з фонем. Наприклад, в іспанській мові п’ять голосних, а у французькій залежно від діалекту — до сімнадцяти, зокрема чотири носові звуки. Люди, які не говорять французькою, часто не відчувають різниці між деякими голосними. Наприклад, носії іспанської зазвичай не розрізняють звуки у французьких словах cou (вимовляється як [ku]) і cul (вимовляється як [ky]), що може призвести до анатомічних непорозумінь, тому що cou означає шия, а cul — дупа. Звуки, які вони сприймають як два однакові [u], для носія французької такі ж різні, як е та а для носіїв іспанської. Проте всі малюки світу можуть вловлювати такі відмінності в перші місяці життя. На цьому етапі розвитку ми розрізняємо речі, які стануть неможливими, коли подорослішаємо.
Фактично мозок дитини універсальний і здатен розрізняти фонологічні опозиції в будь-якій мові. З часом кожен мозок розробляє свої фонологічні категорії та бар’єри, що залежать від особливостей мови, якою він послуговується.
Щоб зрозуміти, що всі а, які вимовили різні люди в різних ситуаціях — з неоднакової відстані, з нежитем і без — відповідають тому самому а, потрібно створити категорію звуків. А це неминуче призводить до звуження ступеня деталізації. Між шостим і дев’ятим місяцями життя встановлюються межі для ідентифікації фонем серед розмаїття звуків. Звісно, їх визначає мова, яку ми чуємо під час розвитку. У цьому віці мозок втрачає універсальність.
Після раннього етапу, на якому фонеми закріпилися, настає час для слів. І тут виникає на перший погляд складний парадокс. Як дитина знає, де в мові слова? Проблема не тільки в тому, як вивчити значення тисяч лексем. Коли людина вперше чує фразу німецькою, вона не тільки не знає, яке слово що означає, а й не може визначити, де у звуковому континуумі речення закінчується одна лексема й починається інша. Це зумовлено відсутністю в усному мовленні чітких пауз, які б відповідали пробілам на письмі. Томуслухатилюдинуякаговоритьцетесамещонамагатисяпрочитатице[12]. Якщо немовля не знає, з яких слів складається мова, як воно вирізнить їх у такому потоці?
Перший спосіб розв’язання проблеми — говорити до немовлят по-мамусиному, тобто повільно й дуже чітко. У мамусиній мові між словами є паузи, які полегшують героїчну місію дитини з розділення речення на складові.
Та це не пояснює per se[13], як восьмимісячні діти опановують багатий запас слів, більшості з яких навіть не можуть пояснити. Для цього мозок використовує принцип, яким складні комп’ютери послуговуються для пошуку комбінацій, — статистичне навчання. Рецепт простий: визначати частоту комбінацій складів. Наприклад, діти часто чують слово киця, тому щоразу, коли звучить ки, є висока ймовірність, що далі буде ця. Звісно, існують й інші варіанти, іноді це буде килим або кинути, але після інтенсивного аналізу переходів дитина виявляє, що склад ки має відносно малу кількість наступників. Тоді, будуючи зв’язки між найбільш частотними переходами, дитина поєднує склади й знаходить слова. Зрозуміло, що цей спосіб навчання несвідомий, він нагадує те, як смартфони доповнюють набрані літери найбільш імовірним закінченням, а всі ми знаємо, що в них це не завжди виходить.
11
Каспар Гаузер був німецьким хлопцем, який заявляв, що ріс у темному підвалі в цілковитій ізоляції. Юнака знайшли в 1828 році, коли він тинявся вулицями Нюрнберґа, здатний сказати тільки кілька слів німецькою. Вважають, що тоді Каспарові було шістнадцять. Його випадок, як і подібні приклади долі дітей джунглів, залишається дискусійним, оскільки справу неналежно задокументовано й прикрашено художнім вимислом. Тож, можливо, суворий присуд, що мову