— Чуєш, Агу, давай сядемо цього року разом за одну парту й будемо дружити.
У п'ятому класі я дружив із Суле. Та влітку він позичив у мене велосипедний насос із шлангочкою, а повернув без шлангочки. Через це в нашій дружбі з'явилася тріщина і дружба розпалася. Проти нової дружби я не мав нічого і сказав:
— Давай. Я згоден.
Тепер я повинен сказати дещо про свій день народження, який був 7 жовтня. Татко подарував мені десять карбованців і сказав, щоб я купив собі, що схочу.
Спочатку я хотів купити волейбольного м'яча, але разом зі мною до магазину культтоварів пішов Юхан Кійліке і порадив купити рибальські снасті. Тоді я купив вудлище спінінга за три карбованці й котушку разом із жилкою — теж за три карбованці. А також дві блешні, що разом коштували п'ятдесят копійок. Кійліке теж купив собі котушку спінінга, для чого позичив у мене два карбованці п'ятдесят копійок. Він пообіцяв повернути борг, коли в нього теж буде день народження.
Після цього Кійліке вирішив, що нам слід піти пошукати свого рибальського щастя. Ми побажали один одному ні пуху ні пера і пішли на річку Ерту.
Біля річки Кійліке змайстрував собі з ліщинової гілки та двох шматків дроту вудлище і сказав: «Годі гратися! Давай позмагаємося: хто з нас більше риби наловить». І ще сказав, що він піде вудити далі — угору по течії. Я лишився на місці, біля поворота Сомбу, бо після першого кидка блешні я мав добрячий клопіт із жилкою, що заплуталася біля котушки.
Через деякий час я почув, як мій друг кричить, що в нього щось почепилося на гачок. І він витяг з води гарну рибину, це була щука.
Я одразу пішов закидати спінінг на те місце, а Кійліке повернувся до повороту Сомбу, де я вудив доти. І по хвилі він знову гукнув:
— Щось є!
Звичайно ж, це була рибина — така ж велика, як і перша. А хвилин через десять Кійліке підчепив і третю рибину, та вона повела в очерет і там зірвалася з гачка.
Від цього у Кійліке одразу пропав настрій.
Мій друг захотів негайно повернутися додому. Ми почали збиратися, але тут звіддалік до нас обізвався якийсь дідок:
— Гей, хлопче! Давай уже назад мою щуку! Доки ти її там показуватимеш?
І він швиденько покульгав до нас.
Тоді я зрозумів, що Кійліке двічі витягав з води ту саму щуку, а взяв її він у діда — буцімто для того, щоб показати мені.
А тепер ця щука гуляє десь на глибині. І я подумав, що тепер дідок лаятиметься. Та він не став сварити Кійліке, бо той дав йому за щуку карбованця. Звичайно, той карбованець був мій — останній із подарованих мені на день народження грошей.
Я дуже розсердився на Кійліке. Дорогою додому я сказав:
— Тепер я бачу: ти такий друг, що злупиш із друга три шкури!
А Кійліке сказав:
— Та чи варто через це сваритися?
Я сказав:
— Хіба ж не варт, коли ти мене дуриш?
А він:
— Це не обман. Це жарт. Справжня дружба — це саме така, коли друзі один з одного жартують.
Тоді я заспокоївся, бо Кійліке сказав: гаразд, мовляв, коли мені так хочеться, то він більше не жартуватиме. Хай, мовляв, наша дружба буде без жартів. Але він не дотримав свого слова. Це видно з того, що в жовтні, коли ми лишилися в інтернаті (він тоді містився ще в будинку старої школи), якось уночі Кійліке встав, зачепив гачок блешні за краєчок моєї ковдри і почав зі свого ліжка стягати її з мене спінінгом. Я натягую ковдру назад, але засинаю — і вона знову на підлозі. І так, мабуть, разів десять.
Оскільки це вже вдруге Кійліке так пожартував наді мною, то я не міг залишити цього просто так. Спершу я думав зашити вночі холоші й рукави Кійлікової одежі, але нитка не лізла у вушко голки, була затовста, що може підтвердити й Каук. Іще я мав намір вкинути в чобіт Юхана Кійліке дохлу мишу, але від цього довелося відмовитися через брак мишей.
Згідно з розпорядком дня інтернату спати ми лягаємо, як відомо, опів на одинадцяту вечора, об одинадцятій уже має панувати спокій. Якось увечері, коли Юхан Кійліке захропів, що означає в нього глибокий сон, ми всі встали, прибрали ліжка й одяглися. Потім пересунули стрілки годинників на без п'ятнадцять вісім, і в тому дзиґарі, що висить у коридорі, теж. І взяли в руки портфелі. Затим я поторсав Кійліке за плече і кажу: ай-яй-яй, мовляв, що ти собі думаєш, вихователька товаришка Ліпінг уже давно обійшла й побудила всіх. І ми стрімголов вискочили з кімнати, ніби це вже ранок і ми спізнюємося до школи. З коридора ми всі заскочили в одне маленьке приміщення, яке я не називатиму, і дивилися у щілину між дверима й одвірком. Незабаром Кійліке вилетів з кімнати, мов куля — шарф теліпається, шнурки на черевиках не зав'язані — і помчав на вулицю.