Оце я чесно признався, навіщо я взяв з купи металобрухту, зібраного першокласниками, муфту зчеплення, поршні від автомобіля «віліс», кришку автомобільного бензонасоса, чотири шестерні, шплінти, болт, шайби та гайки. Вчителька Смородіна загадала зробити портрет тракториста, і я зробив. «Більше виразності!» — казали завжди на уроках малювання, і я саме це й мав на увазі: муфта зчеплення правила в мене за голову тракториста, шплінти зображали волосся, шайби — очі, шестірня — рот, а поршневі штанги — руки та ноги.
Але днів через три, коли роботу було закінчено, і ми з Кійліке тачкою везли «Тракториста» до школи, по дорозі нам зустрілася вчителька з першого класу товаришка Хіндрікус. Вона не схотіла й чути про те, що мистецтво вимагає виразності. Вона звинуватила нас у тім, що ми крадемо жовтенятський металобрухт, і звеліла повертати назад і одвезти мого «Тракториста» до боксу номер один.
Тепер я чесно-чесно розповів про все, як було, з чого видно, що ми не мали ніяких лихих намірів, а надто не збиралися нічого красти. «Боріться з трійками, налягайте на малювання!» — закликала голова ради загону. Я боровся й налягав. Товариш директор велів усім нам доганяти Каракалпакію, і я старався, з усіх сил підвищуючи виразність зображення тракториста. До купи жовтенятського брухту я подався тому, що інші купи складалися з самих шматків труб та секцій батарей парового опалення.
Старшому братові мого однокласника Олександра Калькупа моя робота дуже сподобалася, а він же працює машиністом екскаватора і, отже, повинен добре тямити у цьому ділі. Я показував йому свій твір через щілину в стіні гаража, бо на дверях тепер висить замок. Брат Калькупа сказав:
— Такий портрет у кожній майстерні тримали б на почесному місці.
І додав:
— Коли під час ремонтних робіт знадобилися б гайки номер сімнадцять або шплінти, маючи такий портрет, не довелося б нишпорити по ящиках. Досить було б смикнути «тракториста» за бороду.
Як я зганьбив чесне ім'я школи
Щоб відверто і щиро в усьому зізнатися, я повинен почати з того густого снігопаду, що почався під час уроку естонської мови, коли ми проходили суфікси. Загальновідомо, що такий лапатий сніг напровесні випадає дуже рідко, тому всі почали позирати у вікна. А найбільше — Топп, котрий саме стояв біля дошки і завдяки своєму вертикальному положенню міг бачити більше, ніж решта.
Вчителька товаришка Корп не могла цього не помітити. Вона здивовано запитала:
— Чого ви так повитріщалися у двір? Що ви собі думаєте?
Топп на те відповів:
— Ми дивимося, що сніг іде.
І Каур додав:
— Нам пригадується вчитель Лаур[31] з книжки «Весна» який завжди, коли отак сніжило, виходив зі своїми учнями за школу грати в сніжки.
Зачувши про вчителя Лаура, вчителька товаришка Корп теж встала й подивилася у двір:
— Справді, гарний сніг. Такий, як тоді, в часи моєї молодості.
Тепер я пропускаю, як одразу по цьому пролунав дзвінок і ми помчали надвір, бо ж учителька сказала, що треба скористатися з цієї перерви, і як ми з Кійліке спочатку були десантниками й нападали на Каура й Топпа, а потім — вони на нас. Задля економії паперу я продовжу звідтоді, як дзвоник уже покликав на урок і я, Топп, Кійліке і взагалі всі посідали, як годиться, за парти, — усі, крім Каура: він не сидів, бо увійшов останнім із шістьма круглими сніжками в руках.
Його озброєний вигляд здивував нас.
Я сказав:
— Послухай-но, Кауре! У класі не можна жбурляти сніжки. До того ж ми заключили перемир'я до наступної перерви.
Кійліке попередив його:
— Вчительці математики товаришці Кінк не сподобається, якщо під час уроку в класі літатимуть сніжки.
Але Каур тільки сміявся з того. Він виклав сніжки на парті вряд і повідомив, що не має наміру жбурляти їх під час уроку. Він наліпив сніжків для наступної перерви: добре буде мати їх під рукою вже по дорозі у двір! І пообіцяв дві штуки віддати Топпові, котрий, як я вже сказав, був його бойовим спільником.
Нам з Кійліке ці слова Каура не сподобалися. Як пишуть у газетах і розповідають по радіо, скрізь у світі прагнуть, щоб в озброєннях була рівновага. І коли одні збільшують свої військові арсенали, то й інші повинні мати змогу зробити це, бо так вимагає справа миру. Того, щоб озброювалася лише якась одна сторона, не допустять ні народи світу, ні ми з Кійліке.
— Ее-е, Кауре! Я піднімаю голос протесту. Це може погано скінчитися. Оскільки нам нема чим відповісти на твої бомби, ти можеш не втриматися від спокуси і пару сніжок пожбурити просто під час уроку. А що тоді про це подумає вчителька математики товаришка Кінк і що з того вийде потім, можеш і сам здогадатися. Коротше кажучи: або ти з шести сніжок віддаси три нам, або ти всі шість викинеш у кватирку.
31
Лаур — герой повісті О. Лутса «Весна» — справжній педагог, який мав у очах своїх учнів непохитний авторитет.