— Бориско вже все мені пояснив,— сказала Оля.
Діти ще вважали нас своїми вожатими. Очевидно, старша вожата повідомила про нашу відставку лише нас, а жовтенята дізнаються про це, коли вона пришле їм нових вожатих.
— Молодці! — похвалив їх Павлик.— Ваша зірочка повинна бути у всіх справах першою.
— А перша зірочка зі своїм вожатим до цирку їздила,— сказала Оля і захоплено додала: — Там гімнастка з кільцями виступає, вся в срібному костюмі!
— А ми в цирк поїдемо? — запитав Бориско.
— Не все зразу,— сказав я.— Зате перша зірочка в зоопарку не була і на поні не каталася. А ви...— Тут я побачив, що мені моргає Павлик, і осікся. Справді, нащо було згадувати цей випадок. Я проковтнув незакінчену фразу і запитав жовтенят: — Чим тепер будемо займатися?
— Бориско обіцяв мені показати, як робити паперові півники,— сказала Оля,— він їх швидко робить.
— Якщо можна, я покажу? — запитав ввічливий Бориско.
— Звичайно, звичайно,— поспішно промовив я,— займайтеся чим хочете. Ми до тебе просто так зайшли.
— На вогник,— пожартував Павлик.
— Вони в мене позавчора були,— повідомила Борискові Оля,— мама їх чаєм з вишневим варенням пригощала.
— У мене мама пізно прийде,— сказав Бориско,— але якщо хочете, я поставлю чайник!
— Що ти, що ти! — замахали ми з Павликом руками.— Не хочемо ми чаю.
— Ми і в Олі відмовлялися, тільки її мама вмовила,— сказав Павлик.— Покажи-но краще, як ти цих півників робиш.
Бориско дістав кольоровий папір, відрізав квадратний шматочок і дуже швидко склав з нього півника.
— Ти повільніше,— попросила Оля,— так я нічого не зрозуміла.
Бориско взявся терпляче складати квадратний шматочок паперу, щоб Оля запам'ятала, як робиться півник.
«Ось, напевне, його захоплення»,— подумав я і запитав Бориска:
— Тобі подобається робити саморобки з паперу?
— Не дуже,— заперечив він, розгладжуючи півника, щоб він стояв рівно,— Оля попросила, я і показую.
— А що ти найбільше в світі любиш? — запитав Павлик, але відповіді не одержав, тому що різко розчинилися двері кімнати і ввійшла бабуся в чорній хустці.
Побачивши її, Бориско миттю заліз під стіл. Очевидно, він хотів вилізти з іншого кінця і втекти, але бабуся вже знала його повадки і загородила собою двері.
— Ану вилізай, душогубе! — наказала вона.— Не піду я звідси, поки твоєї матері не діждуся.
— Його мама працює сьогодні в другу зміну. Вона о дванадцятій ночі прийде,— сказала за Бориска Оля.
— Я і до дванадцяти сидітиму,— заявила розгнівана гостя,— а тебе, паскуднику, виведу на чисту воду!
— А що Боря зробив? — вийшовши трохи вперед, запитав Павлик.— Ми його старші товариші... вчимося в одній школі.
— Теж, либонь, бешкетники нівроку,— оглядаючи нас, пробурчала бабуся.
— Що ви,— ніяково заперечила їй Оля.— Це вожаті нашої зірочки.
— Чого ж ви, вожаті, так погано працюєте! — відразу накинулася на нас сварлива бабуся.— Адже він, душогуб, моїй Мурці життя не дає! То ногою штурхоне, то за хвіст смикне... А вчора загнав її на дровітню по драбині, а драбину зіпхнув. Дах на дровітні залізний, кішка на ній, мабуть, півдня мучилася. Поки я її жалібне нявчання не почула... У, мучитель котячий! — І вона підняла скатертину, щоб поглянути на принишклого Бориска.
— Бреше вона все! — викрикнув він і, вискочивши з-під столу, втік на вулицю.
— Це я брешу? Ну, зачекай, халамиднику, я тобі намну вуха! — І вона жваво задріботіла до дверей.
— Ви не хвилюйтеся,— спробував зупинити її Павлик,— Боря більше не зачепить вашу кішку. Ми його на збо... ми за нього ручаємось.
— Ні, я з ним сама розберуся,— відсторонила Павлика бабуся.— Іч, що вигадав — брешу я! — Вона поправила хустку, яка з'їхала на обличчя, і поспішно пішла.
— Цього я не чекав від Бориска,— сказав Павлик, як тільки за бабусею зачинилися двері,— загнав кішку на залізний дах! Їй там навіть нема за що зачепитися.
— І я не чекала,— тихо призналася Оля.— Він такий скромний, сором'язливий.
— В тихому болоті чорти водяться,— прорік Павлик і звернувся до мене: — Ось і попробуй знайти таку справу, яка їх усіх об'єднає...
Червоний? Ні, синій!
Три дні ламали ми голови і нічого не могли придумати. Раптом в неділю, щойно почало світати, дзвінок. Я підвівся з ліжка, відчинив двері і побачив Павлика.
— Придумав! — сказав він з усмішкою до вух.
— Що? — не зрозумів я спросоння.
— Ми всі повинні стати санітарами,— випалив Павлик.