— Собаки дуже до людини прив'язуються,— сказав Вадик.— Хазяїн для них все одно що бог або кумир який-небудь.
— Серед котів теж є вірні,— заявила Світланка.— Коли до нашої бабусі проходять чужі люди, в Мурки навіть шерсть піднімається дибом.
— Вона шипить, як проколота шина,— додав Антон.
— А птахи, гадаєте, не вірні? — запитав Бориско.— Он сокіл, на що злий хижак, і той людям допомагає полювати.
— А голуби пошту доставляють,— зауважила Оля. Ми поговорили ще трохи про собак і птахів, а потім Павлик запропонував:
— Давайте вияснимо, хто в нашому будинку має птахів, собак і всяких інших тварин. Будемо піклуватися про них разом з господарями.
На цьому ми закінчили наш збір. А обхід квартир призначили на завтра, зразу після уроків.
Перше знайомство
Наступного дня, перед тим як піти до господарів собак, птахів та інших тварин, я запропонував Павликові:
— Розділимося на дві групи. Одна піде зі мною, а інша — з тобою. Так ми швидше все з'ясуємо. І потім, мало хто може зустріти нас з жовтенятами в під'їзді. Не забувай, що ми шефствуємо таємно.
— Кому ти кажеш?! — обурився Павлик: що не кажи, а це була його ідея.— Звичайно, підемо окремо, щоб ніяких підозр.
Павлик відразу ж включив в свою групу руденьку Олю — нашу спільну симпатію, снайпера Вадика і котячого ворога Бориска. Мені дістався товстун Гоша і худенька Світланка. Щоб зрівняти сили Світланка заявила:
— Я збігаю за Антоном. Тоді нас теж буде четверо. Не встиг я рота розкрити, як вона була вже в під'їзді. Коли Світланка повернулася з братом, я запитав дітей, що оточили мене:
— Хто з вас має домашніх тварин?
— Я хочу завести цуцика, але мама не дозволяє,— поскаржився Гоша.
— У нас є кішка,— похвалилася Світланка,— тільки живе вона у бабусі.
— Яка ж вона ваша, вона бабусина! — засміявся Гоша.
— Ні, наша,— вступився за свою сестру Антон,— бабуся взяла її на деякий час, бо їй самій скучно.
— Краще б вона тебе взяла,— сказав йому Гоша,— з тобою не занудьгуєш.
Я був цілком згоден з Гошею. Але Антон не вловив насмішки і зрадів. Йому здалося, що Гоша його хвалить.
— У нас удома ще рибки є,— повідомив він.
— Рибки не тварини,— відразу ж поправив його Гоша.
— А хто ж вони? — здивувався Антон. Мабуть, усіх живих істот на землі він ділив тільки на людей і тварин.
— Риби належать до земноводних,— пояснив я Антонові і, щоб уникнути зайвих запитань, поспішно сказав: — Але ми все одно їх врахуємо.
— Тоді ходімо до нас. Подивимось рибок,— потягли мене за руку Світланка з Антоном.
Заперечувати було марно.
Світланка відкрила квартиру ключем, який висів у неї на шиї на мотузинці. Світланчина мама пішла до крамниці, і Світланка була повною господинею. Антон потягнув нас до вікна. Там на підвіконні стояла велика кругла банка. В ній плавали пузаті рибки з довгими хвостами і булькатими очима. Вони весь час відкривали роти.
— Рибки розмовляють,— пояснив нам Антон.
Я посміхнувся і промовчав. Нехай думає так, а то скажеш, що рибки не говорять, потім мороку лише матимеш, запитаннями замордує. Хоча мені все ж хотілося сказати Антонові, що рибки мовчать, крім, звичайно, дельфінів.
Рибки в банці були різного кольору: три рожеві і дві чорні.
— Красиві? — запитала мене Світланка. Їй дуже хотілося, щоб рибки мені сподобалися.
— Ага,— кивнув я головою,— подібні на пір'їнки жар-птиці.
— А як їх звуть? — запитав Гоша.
— Тюпи,— відповіла Світланка.— Вони в нас усі Тюпи. Тільки під номерами. Чорні Тюпи номер один і номер два. А он та, рожевенька, номер три.
— Так рожеві всі однакові,— сказав я,— як же ви їх відрізняєте?
— А ось і не однакові! — обурився Антон.— Ти що, сліпий, чи що? В них мордочки різні.
— Справді,— підтримала його Світланка і, просунувши у воду палець, покликала: — Тюпи! Тюпи!
Рибки підпливли і стали хапати її за палець. Ми всі встромили в банку по пальцю. Рибки стали тицятись об них і широко відкривати роти. Моєму пальцю зробилося лоскотно.
— Давай їх погодуємо,— сказав Антон сестрі.
Світланка дала братові пакетик. Антон розкрив його і кинув у воду хомут червоних черв'яків. Рибки навперейми стали хапати їх і ковтати.
— Засиділися ми,— спохопився я і повів дітей до Гошиної сусідки.
У неї жили черепахи і сороченя. Ми, справді, дарма так довго сиділи у Світланки. Гошина сусідка вже закінчила годувати своїх вихованців, і вони влаштувалися на нічліг. Черепаха Машка залізла під шафу з книгами, де вона завжди спала. А сороченя Чіп дрімало у клітці на жердинці. Сусідка попросила нас не шуміти і не турбувати Машку з Чіпом. Ми взнали у неї номери квартир, в яких живуть хвилясті папужки, хом'ячки та їжачок, і попрямували до їхніх власників.