— Давайте ми одержимо,— запропонував Павлик.
— Вам не можна. Ви безпаспортні. Як я вам доручення випишу? Доведеться зачекати.— Технік-доглядач зітхнув з полегшенням, ніби якусь справу зробив.
— А ви тоді самі поїдьте, от вам і посилати нікого не доведеться,— порадив йому снайпер Вадик.
Технік-доглядач засміявся.
— А що? Це вихід. Доведеться так зробити. Спасибі за підказку.— Він потиснув Вадикові руку.
Ми теж похвалили Вадика, як тільки розпрощалися з техніком-доглядачем. Здорово Вадик його підсік! Ніби на мушку автомата взяв. Справжній снайпер!
Обстановка загострюється
Наступного дня, коли ми з Павликом повернулися зі школи, на дворі лежала купа гарних дощок, а біля неї стояв хлопець у ковбойці з ящиком інструментів через плече. Ми відразу здогадалися, що це столяр, і сказали йому:
— Пообідаємо і прийдемо вам допомагати.
— Допомагати? — здивувався хлопець.
— Ага, ви ж будете робити для нас майданчик,— підтвердив Павлик.
— Точно,— ожив хлопець,— приходьте. Страшенно не люблю працювати на самоті.
Після обіду ми зібрали в під'їзді жовтенят і сказали їм:
— Якщо ми допоможемо столяреві будувати майданчик, він не відмовиться допомогти нам зробити вольєру.
— Можна, я тільки збігаю перевдягнусь? Я не знала, що ми будемо працювати,— запитала дозволу Оля. Вона була в красивому новому платтячку.
— Звичайно,— закивали ми з Павликом головами.
Оля побігла перевдягатися, а ми пішли до столяра.
— Йому теж не можна казати ваші справжні імена? — запитав нас Бориско.
— Звісно, не можна! — випередивши нас, накинувся на нього Гоша.— Пояснили ж тобі: для всіх, крім нас, вони Костя та Яша. А столяр хіба «ми»?
— Правильно,— похвалив Гошу Павлик,— цей столяр чужий і дорослий. І тому ми для нього Костя та Яша.
— А для вожатої та Іраїди Кіндратівни ви хто? — несподівано запитав Бориско.
Ми мимоволі збентежилися. «Чи не взнав він щось про нашу відставку?» — промайнуло в мене в голові. Але Павлик моментально опанував собою і твердо сказав:
— Саме вожата і підказала нам цю гру. Якщо проговоритеся їй, значить, не витримаєте перше випробування і все зірвете.
Бориско задовольнився відповіддю. Він нічого не підозрював. Просто ще раз хотів уточнити. Вже такий у нього настирливий характер.
За час, поки ми обідали і радилися в під'їзді, столяр майже нічого не зробив. Тільки одну колоду обтесав. Біля стружок валялося безліч недопалків.
— Ось ми і прийшли,— сказав Павлик і кивнув на жовтенят,— з поповненням.
— Що будемо робити? — запитав снайпер Вадик, діловито засукавши рукави куртки.
— А чи не відмовитися мені від цієї мороки? — ліниво потягнувшись, сказав хлопець.
— Чому відмовитись? — здивувався я.
— Роботи до біса, а плата копійчана,— пояснив він і позіхнув. Хлопець, очевидно, був ледачий.
— Не треба відмовлятися,— попросила його Світланка,— ми вам поможемо.
— Кажіть, що робити? — запитав я вимогливо.
Тут вискочив Гоша зі своїм щеням і закричав:
— Давайте працювати!
А щеня загавкало на столяра. Ніби хотіло сказати: «Починай, чого розсівся?»
— Гаразд, де наше не пропадало,— сказав хлопець і, перехилившись через колоду, дістав лопату.— Копайте ось тут яму для гриба,— сказав він мені з Павликом і встромив лопату в землю.
— Ясно?
— Ясно! — відповіли ми, а Гошине щеня знову дзявкнуло на хлопця.
— Ви копайте,— сказав нам столяр і обернувся до Гоші: — А ти зі своїм Кубарем відійди.
— З яким Кубарем? — не зрозумів Гоша.
— Ну, зі щеням,— поправився хлопець.— Ти його як кличеш?
— Ще не придумав,— зізнався Гоша,— може, Паміром або Байкалом назву.
— Паміром...— засміявся столяр.— Який же він Памір! Круглий він, як клубок шерсті, справжній Кубарик.
Хлопець почав стругати дошку, а Гоша присів на вже обтесану колоду і, дивлячись на своє щеня, засопів носом. Потім зовсім тихенько покликав його.
— Кубарик, Кубарик, до мене!
Щеня вилізло з-під лавки і подивилось на Гошу.
— Бачиш, відзивається,— посміхнувся хлопець і запитав Гошу: — Чечітку танцювати вмієш?
— А навіщо? — здивувався Гоша.
— Будеш потім землю біля стовпа утрамбовувати,— пояснив хлопець і, вмостившись на обаполи, закурив.
— Ще чого,— образився Гоша,— я теж буду допомагати яму рити.
— І я,— сказав Вадик.— Може, якийсь дивовижний камінь знайду.
Ми з Павликом почали рити яму, а Гоша і Вадик взялися викидати з вигорненої землі биту цеглу і тріски.