— Марною справою займаєтесь,— посміхнувся хлопець, пускаючи цигарковий дим кільцями,— з камінням стовп міцніше стоятиме.
Тоді Гоша дав Кубарику понюхати уламок цегли:
— Шукай такі ж! — І вони побігли по двору. Дуже скоро Гоша приніс і кинув біля виритої землі три биті цеглини.
— Кубарик на слід навів,— похвалився він.
Прийшла перевдягнена Оля. Замість плаття з білим комірцем і туфельками з дірочками на ній був синій спортивний костюм і червоні гумові чобітки. Кіски Оля прикрила косинкою, а на руки наділа старі рукавички. Справжня робітниця!
— Може, я теж буду копати? — запитала вона. Хлопець-столяр не звернув на Олю ніякої уваги, а Павлик докладно пояснив Олі, що зараз найголовніше — нанести побільше битої цегли. Тоді стовпи для грибів будуть міцніше стояти в ямах.
Оля, Гоша, Світланка і Бориско розбіглись по двору. Рити яму з нами залишився тільки Вадик як найбільш рослий і сильний серед жовтенят.
— Нехай пошукають,— попихкуючи димом від цигарки, сказав хлопець.— Набридне, тоді самі підуть.
Але ніхто не пішов. Ми наносили багато каміння навіть після того, як хлопець сказав: «Буде»,— адже він не знав, що каміння нам потрібне ще на загончик для хом'ячків, черепах і морських свинок. Ми задумали зробити справжній тераріум.
Нарешті хлопець почав розпилювати дошки. Жовтенята відразу навалилися на кінець дошки, щоб не засмоктувало пилку. Потім вони акуратно віднесли розпиляні дошки вбік.
Розпилявши кілька дощок, хлопець змахнув рукавом сорочки піт з чола і сказав:
— На сьогодні досить. Приходьте допомагати завтра: з вами веселіше.
Наступного дня, поки ми були в школі, столяр вже обкорував усі дошки і зробив дашок для першого гриба.
— Оце буде гриб — краса! — радів Гоша і стрибав разом з Кубариком через дошки, наказуючи йому: — Взяти бар'єр! Взяти!
Наша допомога столяреві поки що не була потрібна. Ми розсілись на купі дощок і почали обговорювати, в який колір краще пофарбувати гриби-парасолі та які декоративні кущі посадити біля альтанки.
— А навіщо біля альтанки кущі садити? — запитав Гоша.
— Як навіщо? — здивувалася Світланка.— Щоб гарніше було, нарядніше!
— Давайте посадимо запашний горошок,— запропонував Вадик.— Він високий. А із стручків можна пищики робити.
— Це акація, а не запашний горошок,— поправив його Павлик.
— Обсадимо альтанку пищиками! — засміявся Антон.
З кущами було вирішено, і ми перейшли до грибів-парасольок.
— В який колір будемо їх фарбувати? — запитав я жовтенят і вмовк, тому що біля воріт нашого будинку побачив старшу вожату. Чи не мене з Павликом вона прийшла вичитувати? Але відразу ж згадав, що вожата короткозора і навряд чи могла нас розгледіти.
— На горизонті розвідник! Мене і Павлика з вами нема,— оголосив я жовтенятам і разом з Павликом сховався за купу обаполів.
Вожата підійшла до дітей, впізнала їх і сказала:
— Днями до вас прийдуть вожаті Костя і Яша. Я з ними говорила. Вони згодні, так що не сумуйте.
Ми з Павликом побіліли, як бешкетники в кабінеті директора. Кінець! Зараз усе розкриється. І цей дошкільник Антон обов'язково що-небудь ляпне. І справді! Він заявив вожатій:
— А Костя і Яша вже третій день з нами займаються. Вони гру придумали. Мені дозволили Карлсоном, який живе вдома...
— Ми будемо споруджувати з ними тераріум,— перебив його Вадик.
Очевидно, він теж боявся, що Антон може проговоритися і назвати нас справжніми іменами.
Нам стало трохи легше.
— Вони добрі, Костя й Яша.
— З ними цікаво,— додала Світлана і Оля. Напевне, вони сприйняли розмову вожатої як перевірку їхньої пильності.
Ми майже ожили.
— А коли одержимо важливе завдання? — запитав вожату Бориско і змусив нас знову збліднути.
— Ну, не все зразу,— відповіла та.— Ось зробите свій тераріум, здружитесь, а там і нове цікаве завдання одержите.
І вожата пішла до одного з трьох будинків нашого двору.
Ми перевели дух остаточно. Не вилізаючи з-за купи обаполів, я тихенько сказав Вадикові:
— Подивись, в яку квартиру вона ввійде. Але щоб вона тебе не помітила.
Вадим зірвався з місця і щез у під'їзді услід за вожатою.
— Отже, першу перевірку ви витримали. Молодці! — вилізаючи з-за обаполів, похвалив я жовтенят.
— А зайвих запитань не слід задавати,— зауважив Павлик Борискові,— Антон і той стриманішим був.
— Я Карлсон, а Карлсон багато не говорить,— сказав бундючний від гордості Антон,— він тільки постійно жує, як Гошка.