— Мій собака теж дуже породистий,— сказала інша жінка, в лакових чобітках,— його діда і бабку вивезли з Шотландії. Нам пропонували за Пальму триста карбованців, але ми і слухати не хотіли.
Тут прибігли Вадик і Гоша з Кубариком. Гоша так і прозвав своє щеня. Ця кличка дуже йому підходила.
Проковтнувши шматок хліба з сиром, Гоша оголосив:
— У Людки з четвертого під'їзду вчора був день народження. Їй тітка знаєте що подарувала? Сіамського кота! Страшнуватий кіт, я його щойно бачив: бридкий, облізлий, мов у бійці побував, і худезний, наче рік не їв. Людка говорить, що сіамські коти завжди такі, як їх не годуй. Вона його на мотузці гуляти виводить, мов песика.
— Кота на мотузці! — охнула Світланка.— Ну і ну!
— Сам уперше бачив,— погодився Гоша.— Я її до нас сюди покликав.
— З котом? — уточнив Вадик.
— Ага!
— Це ти дарма,— сказав я,— зараз діти хом'яків принесуть. Він може кинутися на них. І з собаками побитися.
— Ні, він з собаками дружить,— заперечив Гоша,— він з моїм Кубариком уже грався.
— Твій Кубарик цуценя ще, і дурненьке! — відрізала Світланка,
— Кубарик дурненький?! — Гоша ледь не захлинувся від обурення.— А хто допомагав каміння шукати для стовпів? Ти що, забула? — І він поглядом закликав нас на допомогу.
— Кубарик, звісно, кмітливий пес,— захистив я Гошу,— але він може зіпсуватися. Його треба дресирувати.
— Він у мене все розуміє,— заявив Гоша і крикнув: — Кубарик, до ноги!
Цуцик глянув на Гошу, мотнув головою, ніби сказав: «Ще чого!» — і побіг двором.
— Ось так розуміє,— засміялись Антон і Світланка.
— Він усе зрозумів,— не здавався Гоша,— тільки не захотів виконувати. Ви хіба завжди слухаєтесь дорослих?
У його словах був здоровий глузд, і Світланка перестала сміятися.
Тут грюкнули двері найдальшого від нас під'їзду, і в двір вийшла шестикласниця Людка, ведучи на мотузці свій подарунок. Сіамський кіт був довгий, як такса, і коричневий. Такого кольору котів я ще не бачив. Тільки кінчик морди і кінці лап були в нього чорними. Наче Людка наділа йому на морду темний шерстяний ковпачок і шкарпетки на лапи. Високо задерши хвіст, кіт велично йшов попереду господарки. І Людка крокувала мов на параді.
Зразу було видно, що вона вихваляється своїм котом.
— Де ж твій хвалений тераріум? — ще здаля гукнула вона Гоші.— Ми з Маїсом прийшли подивитися на нього.
— Ти що, сліпа? — запитав я, кивнувши на відгороджений загончик.
Людка не удостоїла мене відповіді.
— Чому твого кота звуть Маїсом? — запитав її Вадик.
— Яке чудне ім'я,— сказала Світланка.
— Нічого чудного,— знизала плечима Людка,— кіт з Сіаму. Прочитай сіам навпаки, і вийде Маїс.
— По-твоєму, виходить, що всі коти з Сіаму — Маїси? — всміхнувся я.
Та Людка знову нічого мені не відповіла. Напевне, не знайшла відповіді.
Собаки зачули кота і побігли до нього. Добре, що хазяйки встигли схопити їх за нашийники і не пустили далі.
— Ви дарма їх тримаєте,— сказала володаркам собак Людка.— Маїс зовсім не боїться собак.
Я і Бориско голосно пирхнули.
— Він їх просто зневажає,— сказала нам Людка.— Хочете переконатися?
Вона відв'язала від нашийника мотузину і повернула кота до собак. Кіт сміливо пішов прямо на них.
Чистокровний шотландський сетер клацнув зубами, пойнтер Лоцман зробив стійку, яка б зачарувала навіть справжніх знавців, а Гошин Кубарик смішно задріботів до кота. Але, порівнявшись з ним, одержав удар по мордочці лапою в «шерстяній шкарпетці», заскавулів і відскочив убік.
— Дівчинко, забери свого кота! — в ту ж хвилину сказала хазяйка пойнтера.
Але було вже пізно: її пес дістав такого ж удару по носі, як і Кубарик. У пойнтера зразу щезло бажання битися. Він прибрав пози, не вартої ніякого захоплення, і позадкував, тягнучи за собою хазяйку.
— Бачите! — тріумфувала Людка.— Я ж казала. Всі собаки його бояться. В Сіамі коти дуже сміливі. Вони спокійно розгулюють вулицями, а собаки ховаються від них у підворіттях.
Маїс почав гордовито походжати між лавок під грибами-парасолями, мов по центральній сіамській вулиці, а собаки тулилися до своїх хазяйок.
— А за що твій скелет мого Кубарика цапнув? — погладжуючи цуценя, запитав Гоша.
Людка самовдоволено посміхнулася. Я не витримав і сказав їй:
— Тут не Сіам, і поки твій кіт не навчиться ввічливості, гулятимеш з ним окремо.