Біля дверей одного з під'їздів з'явилася дошкільниця Тонечка. Вона несла дві маленькі клітки з жовтенькими пташками. Бориско поспішив допомогти Тонечці і взяв одну з кліток. Дівчинка відразу попередила його:
— Не тряси клітку. В Тошка голова закрутиться. І воду не розлий, клітку намочиш.
— А ти під ногами не метушись,— добродушно зауважив їй Бориско.— А то я впаду з кліткою.
— Покажи ж нам своїх щигликів,— сказав я Тонечці.
— Це не щиглики, а канарки,— поправила вона мене.— Он цей, Тошко — кенар, самець тобто. Мене звуть Тоня, а його — Тошко. Тато так придумав. Бо він його мені на день народження подарував... Ой! А котів тут нема? — озираючись, спохопилася Тонечка.— Мій Тошко дуже їх боїться. Бачите, він без хвоста. Це кіт вирвав.
— Ні, ні! Не хвилюйся,— поспішив її заспокоїти Бориско,— мене всі коти бояться. Ми їх сюди не підпускаємо.
— Дуже правильно робите,— сказала Тонечка і знову защебетала: — Мій Тошко страшенно розумний! Все-все розуміє. Дивіться! — Вона дістала з кишені платтячка насінину і подала кенару. Той відразу схопив частування.— Зараз він обчистить шкірку і з'їсть.
Але Тошко не став чистити насінину, а недбало впустив її на підлогу клітки.
— Тошко, візьми, негайно візьми! — зажадала Тонечка.
Тошко і дзьобом не повів. Натомість він поліз у купалочку і затріпотів у ній, здійнявши фонтан бризок.
— Фу! — відскочив від клітки Бориско.— Забризкав усього.
— А ти не стій поряд,— заступилася за птаху Тонечка.— Сам же, мабуть, умивався вранці, а Тошко не встиг.
— А це хто? — кивнув я на другу клітку.
— Канарка Буравочка,— охоче пояснила дівчинка,— У мене є улюблена подружка Соня Буравцева. Тепер вона переїхала в інший район, а перед від'їздом подарувала мені цю канарку. Тому я так і назвала її — Буравочка. Вона зовсім ще молоденька. Їй усього півроку. Але теж дуже розумна! Ви це самі побачите.
В цей час з крайнього під'їзду Світланка з Олею і Антоном винесли якийсь дерев'яний ящик з дірками. Гоша побіг до них і радісно оголосив:
— Морські свинки! З двісті другої квартири!
— Випустіть їх з ящика у вольєру,— запропонував я, вішаючи клітку з кенарем на гілку тополі.
— А не втечуть? — занепокоїлась Оля.
— Ми за них головою поручились,— сказав мені Антон.
— Тепер не втечуть. Усі дірки закладені.
Я поклав ящик у вольєру і випустив їх на пісок. Їх було п'ятеро. Спочатку вони трохи примружувалися від яскравого сонця, потім найбільша свинка з чорними плямками пискнула і побігла вздовж загончика. За нею відразу промчала друга свинка, трошки менша. А далі до них приєдналося троє маленьких свинок. Так вони і бігали одне за одним.
— Цілий поїзд! — засміявся Антон.
— Почепи мої клітки в тіні,— попросила мене Тонечка,— щоб маківки пташкам не напекло.
Поки ми чіпляли клітки в тіні, Павлик ще з одним дошкільником приніс до нашої вольєри двох хом'ячків.
— Як розтовстіли! — вигукнула Оля.
— Це вони про запас їжу за щоки сховали. Там у них спеціальні мішечки,— пояснив дошкільник.
Хом'ячків пустили до морських свинок. Вони почали рити в піску ямки, а потім виплюнули в них свої їстивні запаси, зарили і присіли поряд стерегти.
У двір вийшла десятикласниця Олена Фролова. В клітці, яку вона тримала, сиділи на жердині два хвилястих папужки. Папужки були зелені з фіолетовими чубчиками і хвостиками, які переливалися на сонці.
— Давай, я їх теж у тінь почеплю,— запропонував Гоша,— а то сонце їм маківки напече.
— Нехай напече, папужки люблять тепло. Їх батьківщина — Африка.
— А де батьківщина канарок? — запитав Павлика Гоша.
— Тут, у нас,— не досить упевнено відповів Павлик і поспішно запитав Олену: — Як звуть твоїх папужок?
— Франтик і Франтиха,— відповіла Олена. Папужки зрозуміли, що говорять про них, і почали на всі лади повторювати:
— Франтик!
— Фран-ти-ха!
Їхні викрики стали сигналом канаркам. Тошко завертів хвостом, півкнув, а потім відповів папугам треллю з переливами. Його відразу ж підтримала Буравочка. Та в неї вийшло лише тоненьке «пі-пі», як у курчати, і ніяких трелей. Папуги залопотіли щось незрозуміле.
— Напевне, по-африканському,— припустив Антон. І Гошин Кубарик, дивлячись на пташок, загавкав.
Тошко у відповідь роздув груди і заспівав ще голосніше.
— Соловей! — захоплено сказав Бориско.