Вівіан кілька разів поплескала в долоні. Так роблять вчителі, і цей жест зовсім не пасував до піонерського збору, тим більше — до атмосфери взаємної довіри. Та все ж галас улігся настільки, що Вівіан вдалося висловити своє обурення:
— Та не в тім же річ, що Ханнес залицяється до Ельві! Як ви цього не розумієте? Де вони ходять, коли і як — це нас не стосується. Це — особиста справа кожного. Я завела про це мову тільки тому, що Сілія пусте плеще. Тому, що вона бере свої плітки з сорочого хвоста. Ну звідки вона знає, що робили Ельві з Ханнесом у гайку? Хіба вона за ними ходила?
— А якщо ходила? — єхидно запитав Калле.— Якщо ходила, стежила з-за кущів? Якщо бачила на власні очі? Тоді все гаразд?
Із кутка почулося глухе схлипування. Затим Ельві скочила на ноги і, не дивлячись ні на кого, швидкими кроками перетнула сцену. Ось вона розчахнула завісу, прослизнула в той отвір і наче за нею гналися побігла через зал.
Нараз підвівся і Ханнес. На краю сцени він озирнувся, гукнув:
— Ну, маєте, що хотіли, так?
І побіг слідом за Ельві.
Такого Вівіан не чекала.
«Ельві, Ханнес! — хотіла гукнути вона.— Куди ж ви? Чому ви тікаєте? Якщо комусь має бути соромно, якщо хтось і мусив би втікати, то це Сілія, а не ви!»
Та двері залу вже грюкнули. За хвилину Ельві та Ханнес будуть у роздягалці. Вдягтися, взутися теж недовго. Ні, цього допускати не можна. Коли кожен почне втікати зі зборів, то що ж тоді буде? Треба Ельві з Ханнесом повернути. Хоча б задля того, щоб вони затямили: боязкість свідчить про слабкий характер. Втеча — це не порятунок.
— Зачекайте, я зараз! — гукнула Вівіан до решти загону й побігла навздогін.
У роздягалці прибиральниця підмітала підлогу. Більше там не було нікого.
«Схопили пальта під пахву,— здогадалася Вівіан.— Одягтися так швидко не встигли б».
Бігти далі, надвір, Вівіан не схотіла. Пішла назад, на ходу поправляючи волосся. Їй було сердито. «Попрацюй тут, коли в твоєму загоні такі...— Вівіан не знайшла потрібного слова. — Спробуй тут щось зробити! Покеруй ними!»
Перед нею сяяла велика мідна ручка дверей залу. Вівіан стиснула губи. Ну зараз вона їм скаже! Від серця — до серця!
II. Агу Сіхвка звітує
Як ми заводили шкільну автомашину
Щоб розповісти усю правду, я мушу почати з того дня, коли ми дізналися, що новий учень нашого класу Март Обукакк вміє добре дзижчати, як ґедзь, і ми почали думати, як використати ці його здібності.
Топп сказав:
— Давайте перед уроком історії зачинимо його в шафі для наочних посібників, щоб він звідти дзижчав.
Але шафа була повна тієї самої наочності, і це завадило нам втілити пропозицію Топпа в життя.
Каур сказав:
— Нехай він залізе на пожежну драбину і дзижчить за вікном.
Це теж відпало, бо Март не погодився.
— Оскільки ніхто більше не може запропонувати ніякої іншої схованки,— сказав Кійліке,— обставини складаються так, що ґедзеві доведеться дзижчати відверто. Але хай Обукакк ні про що не турбується: про його безпеку подбаю особисто я.
Того дня директор був у школі, тому Кійліке вирішив, що дзижчання краще відкласти. А наступного дня директор поїхав до столиці, а класний керівник товариш П'юкк повів молодших учнів у навчальний похід, і Кійліке сказав: «Сьогодні або ніколи!»
Тому ми повідчиняли усі вікна, і коли вчителька історії товариш Пугал прийшла на урок і замислилась над питанням, хто піде до дошки,— Обукакк почав дзижчати.
Ми усі гуртом підіграли йому масовим психозом, тобто за вказівкою Кійліке увесь клас дивився спочатку на душник вентиляції, що над дошкою. А потім — на ганчірку. А потім — на третю від краю лампу. І так — усе далі.
Кійліке завчасу наполіг, щоб усі олівцем понаписували на партах, що за чим — куди, значить, дивитися. Тому масовий психоз ішов, як по писаному. Вчителька спершу надивуватися не могла, як це вона не бачить ґедзя, за яким спостерігає увесь клас?! А коли черга дійшла до чорної плями на задній стіні, Каур надто довірився власній пам'яті й витріщився на таку саму пляму, але на передній стінці. І Топп за Кауром теж. Через це вийшов різнобій, і за хвилю вже ніхто не знав, куди дивитися.
Отоді вчителька і здогадалася про все. Розгнівалася — жах! Сказавши, що винних далеко шукати не слід, вона виставила мене, Кійліке й Каура за двері. А це було геть несправедливо, позаяк дзижчав, як уже вказано вище, наш новий учень Обукакк.