Спочатку ми стояли в коридорі, а потім Каур сказав, що з таким самим успіхом ми можемо постояти й надворі, а свіже повітря для легень корисніше.
Надворі було гарно, тихо, тільки біла курка, що належить кочегарові, кудкудакала на даху кабіни шкільної машини. І ми зацікавилися: чого це вона там кудкудаче? Чи не знеслася, бува, на сидінні машини? Ми пішли перевірити. Але яйця на сидінні не виявилося. Зате там лежали ключі.
Я сказав:
— Правила дорожного руху не дозволяють залишати ключі напризволяще.
Каур сказав:
— Водія буде за це покарано.
А Кійліке:
— Коли б зараз сюди нагодився злодій, наша машина вже їхала б десь у бік Пскова.
І ми вирішили про всяк випадок, аби чогось не сталося, узяти ключі й віднести до канцелярії. А коли я вже хотів це зробити, Юхан Кійліке сказав, що заради інтересу можна спочатку спробувати, чи заводиться машина. Й одразу поліз натискати на стартер. Виявилося, що машина не заводиться. Звичайно, ми почали міркувати, що з нею трапилося.
Кійліке сказав:
— Як я чував, причина переважно криється в коробці передач.
І зняв кришку з коробки передач.
Каур сказав:
— А я чув, що часто буває винен карбюратор.
І почав розкручувати карбюратор.
Я ж не сказав нічого, бо вже заходився коло різних труб, аби перевірити, чи є там бензин.
Але машина все одно не завелася, і ми зрозуміли, що праця наша пропала марно. І що причина десь-інде, а де саме — хтозна. Ми вже збиралися піти звідти. Але Каур сказав:
— Є ще один шанс. Треба спробувати завести силою.
І він розповів нам, що коли мотоцикл у зоотехніка їхнього колгоспу не заводиться, той бігає з ним по дорозі, поки двигун не загуркоче. І пхає все у бік ферми. Якщо мотоцикл і не заведе, то все одно швидше на ферму потрапить.
Я до цієї ідеї поставився з недовірою. Я сказав:
— З мотоциклом воно, може, так і є. А з машиною як побігаєш? Та ми хоч би попхнути її змогли!
Кійліке потер підборіддя і сказав, що бігати з машиною й не треба. Якщо допхати машину до кочегарки, то звідти дорога іде під укіс, і далі машина покотиться сама. І там одразу буде видно, збрехав Каур чи ні.
«Сім раз відміряй, а раз відріж»,— каже народна мудрість, і це правильно. Тепер я добре затямив, що без належного розрахунку не можна братися ні за яке діло, а тоді я про це не думав. І Кійліке з Кауром зовсім не думали, що з того вийде, коли вони пхали машину до кочегарки, а я сидів у кабіні й крутив кермо.
Машина покотилася з гори, і я подумав, що коли вона дуже розженеться, треба буде, ясна річ, натиснути на гальма. І тут вона справді помчала щодуху, і я хотів зробити це, та педаль гальма несподівано провалилася — це може підтвердити Кійліке, котрий їхав на підніжці. Тоді я схопився за ручне гальмо, але його ручка відпала, бо Каур викрутив з неї гвинтик, щоб поставити на карбюратор — замість того, що загубився.
Як запевняє наш класний керівник, голова людини, що потрапила в небезпечну ситуацію, працює дуже напружено, і то правда. Бо як тільки я доїхав машиною до дослідної ділянки, мені одразу подумалося, що цю жахливу швидкість можна було б зменшити, якби звернути з дороги та спрямувати машину так, щоб одне колесо було по один бік грядки огірків, а друге — по інший.
Кійліке вгадав мій задум і заволав страшним голосом:
— Тільки не ліворуч! Тільки не ліворуч! Ми ж там учора пололи!
Я крутонув кермо праворуч, обравши для гальмування грядку редиски, де боротьба з бур'янами ще не велася.
Але обидві грядки були вже позаду. Попереду залишалося лише дві можливості для гальмування: або кущі аґрусу, або ставок за ними. Я обрав перше. Бо глибина ставка мені не відома, а людина — це найбільша цінність у нашому суспільстві і звучить гордо.
Оце я чесно розповів, як воно все було і що ми не винні, а лише хотіли спробувати, чи заводиться машина.
Як я зіпсував магнітофон мовного кабінету
Щоб чесно признатися у всьому, я повинен почати з того урока естонської мови, на якому вчителька розповідала нам про Пушкіна і про те, як Онєгін з двадцяти п'яти кроків застрелив на дуелі Ленського.
На наступному уроці, коли ми збирали овочі на шкільній ділянці, до мене підійшов Кійліке і сказав:
— Ме-ке-ке!
Оскільки це дуже образило мене, я, пам'ятаючи розповідь вчительки, схопив рукавичку Каура, бо своєї не мав, і кинув її Кійліке.