— Це наш спільний задум,— і потяг мене за собою.
— Так, так,— директор поплескав Кійліке по плечу.— Тебе я одразу впізнав. Ти, отже, Тоотс...
У цю мить з розірваної кишені Вікторового піджака, що був на мені, випала порожня пляшка з наклейкою «Віруська біла», яку я знайшов у кущі. Директор сказав:
— А ти — Лібле[23].
Він засміявся, і ми, про всяк випадок, теж, хоча нічого не зрозуміли.
Ти, мій далекий друже Карлі, читаючи ці рядки у тиші та спокої, одразу здогадаєшся, що мав на увазі наш директор. У нас на це пішло більше часу. Лише тоді, коли він запитав: «Виходить, якщо котрийсь хлопчисько затримав у себе «Пригоди Тома Сойєра», якогось дня до нього завітають Том і Гек Фіни?»,— ми почали здогадуватися. І зовсім усе зрозуміли, коли директор зауважив, що найцікавіше, напевно, визволяти книжку про Карлсона у подобі Карлсона і домоправительки.
Оце, друже Карлі, я розповів тобі про найцікавішу подію минулого місяця. «Винахідливість при виконанні піонерського доручення — це дуже важливо»,— сказав наш директор і власноручно вручив нам «Весну», яку Пухвель уже без усяких заперечень приніс із сусідньої кімнати.
Починаючи наше листування, ми домовлялися ділитися досвідом. Тепер ти знаєш, за віщо рада загону записала нам у загоновий щоденник подяку.
— Винахідливість у піонерській роботі — це дуже важливо,— підтвердила наша старша піонервожата. І тепер, коли хтось із читачів задовго тримав в себе «Пригоди Тома Сойєра», одного чудового дня на його поріг приходять Том і Гек. А якось навіть розбійники завітали, і Кійліке співав:
І так притупував дерев'яною ногою, аж вона вломилася.
Інші хлопці страшенно заздрять нам, що ми маємо таке піонерське доручення. Каур навіть збирається перейти до нас із пекарні. Та то ми ще подивимося. В усякому разі йому доведеться брати з собою для Гекльберрі дохлого кота або принаймні котяче опудало.
На цьому, мій друже, я закінчую. Чекаю на твою відповідь.
Твій Агу Сіхвка.
Як я отримав двійку з геометрії
Щоб розповісти, як усе було насправді, я повинен почати з того дня, коли у нас проводили радіолінійку, і голова ради дружини Кібуваск звелів нам усім запам'ятати, що знання такі ж необхідні, як гвинтівка у бою.
Мене ця точка зору дуже здивувала. Я сказав:
— У наш час із гвинтівкою в бій краще не потикатися. Тут потрібен принаймні автомат.
Топп сказав:
— У наш час гвинтівка годиться хіба що для полювання на ведмедів. У боях і військових операціях головна зброя тепер — танк.
А Кійліке:
— Мабуть, Кібуваск газет не читає. Як на мене, то замість гвинтівки треба було назвати ракету.— І він почав нам пояснювати, чого можна накоїти лише однією ракетою.
Саме в цей момент у виступі голови ради дружини Кібуваска утворилася пауза, бо він впустив додолу папірець, а з голови не вміє говорити. Тому старша піонервожата почула балачку Кійліке. Вона підійшла до нас поза спинами і зробила зауваження.
Тут я пропускаю, як на нас шипіла голова ради загону Сільві Куллеркупп, що теж заважало урочистій обстановці, але на це чомусь ніхто не звернув уваги. Я продовжую від того, як ми вже були в класі й брали особисті зобов'язання на новий навчальний рік.
Я сказав:
— Піонер не боїться труднощів. Я зобов'язуюся навчатися так, як тільки можливо — лише на добре і задовільно.
Кійліке сказав:
— Я зобов'язуюся досягти в математиці ще більших висот, ніж торік.
А Каур:
— Ми разом з Топпом поліпшимо успішність на 10 відсотків.
Сільві Куллеркупп усе це записала. Але замість того, щоб похвалити нас, вона скривилася і, пригадавши зауваження під час радіолінійки та мінуси, які поставили нашому загонові, почала сікатися:
— Що означає: «як тільки можливо»? — це вона до мене.— Добре навчатися — завжди можливо. А щодо висот у математиці,— звернулася вона до Кійліке,— то минулого року ти сягнув аж далі нікуди: ледве двійку для загону не заробив!
Наостанок вона сказала, що усіх нас, разом із Топпом, треба зобов'язати жити за розпорядком.
Оце нарешті я підійшов до того, з чого слід було почати одразу. Сільві Куллеркупп така, що під її дудку всі скачуть. На цих же зборах склали нам розпорядок уже на вечір того самого дня.