— Може, візьмемо Ігорка до себе, як сина? Так жаль хлопчика.
Денис Макарович давно помітив, як тягнеться дружина до Ігорка, як гаряче голубить його і по-материнському піклується про нього, йому й самому подобався кмітливий, спритний хлопчина. Але жити було важко. Ізволін ледве перебивався з дружиною, і хлопчику, звичайно, доведеться не солодко. Обережно пояснив це дружині.
— Розумію, — схвильовано відповіла вона, — сама знаю, але люблю його, як рідного…
Денис Макарович прихилив до себе сиву голову дружини, погладив:
— Я теж люблю його, але є й інша причина, Поленько…
— А яка?
— Василя шкода. Хороша він людина, звик до Ігорка, полюбив його. Візьмемо ми до себе хлопчика — залишиться Василь як без рук.
Пелагія Стратонівна замислилась. Чоловік сказав правду: вона забула про Василя. Дійсно, йому самому буде важко. Трудно навіть сказати, хто з них кому більше потрібен: Ігорьок Василю чи навпаки.
— То як же бути? — Пелагія Стратонівна нерішуче подивилася на чоловіка.
— А так і бути, Поленько: піклуватися треба і про того, і про іншого, а розлучати їх не слід. Нехай Ігорьок частіше у нас буває… Підбери йому що-небудь з Льоніної одежини — він зовсім обірвався, а зима вже під самим носом…
На комоді дзвінко цокав годинник. Денис Макарович підніс його до світла — стрілки показували без п'яти п'ять. Він вийшов на ґанок. На вулиці було ще досить людно, але Денис Макарович одразу помітив покупця акордеону, який наближався до будинку: «Не терпиться, мабуть. Раніше, ніж треба, прийшов». І, відчинивши зовнішні двері, він запросив гостя йти за ним.
В голові Дениса Макаровича ще ворушилися сумніви: «Можливо, не від Інокентія? Можливо, щось погане трапилось, а я, дурень, радію…».
На Ожогіна дивились уважні, трохи близькозорі голубі очі. Сиві обвислі вуса надавали обличчю Ізволіна м'якого виразу.
Микита Родіонович кинув погляд на Пелагію Стратонівну, яка стояла в дверях другої кімнати. Денис Макарович помітив це:
— Моя дружина. Говоріть вільно… Від кого ви?
— Від Інокентія Степановича…
— Рідний ви мій! — Денис Макарович кинувся цілувати зніяковілого і не менше, ніж він, схвильованого Ожогіна. — Рідний ви мій! Значить, живий Інокентій Степанович?
— Живий, здоровий і б'є фашистів.
— Тихше! Тихше! — Ізволін підійшов до дверей і потягнув на себе ручку. — У нас тихше треба говорити — сусіди не теє… — Він зробив рукою якийсь невиразний жест.
— Денисе! — докірливо сказала Пелагія Стратонівна. — Та ти роздягни, посади людину…
— Пелагія Стратонівна… Знайомтесь, — квапливо промовив Ізволін, стягуючи з плечей Ожогіна пальто.
Микита Родіонович вклонився і потиснув руку Пелагії Стратонівні.
— Сідайте… сідайте… — метушився Денис Макарович. — Їсти хочете?
— Ні, спасибі, ситий, — відповів Микита Родіонович, з цікавістю стежачи за господарем, якого так сполошив його прихід.
— Коли від Інокентія Степановича?
— П'ятнадцятого вересня.
…Ізволін слухав розповідь Ожогіна про бойове життя Кривов'яза і його партизанів, і перед ним поставав Інокентій Степанович таким, яким він бачив його останнього разу в тривожну червневу ніч. Обнявши на прощання друга, Кривов'яз тоді сказав: «Не занепадай духом, старий. Поборемося з фашистами. Я там, у лісі, ти — тут. Ще подивимося, хто кого! Прийде наш день — зустрінемось. Нехай Поленька тоді такі самі вареники приготує. Поїмо і згадаємо бойові дні».
Ожогін докладно пояснив, з яким завданням з'явилися він і його друг Грязнов у Юргенса. Розповів усе, не криючись, як і рекомендував зробити Кривов'яз.
… Почалося все з того, що партизани Кривов'яза одинадцятого вересня натрапили на двох людей, які йшли в місто. Їх допитали, і виявилось, що вони мають лист до якогось Юргенса. В листі говорилося таке:
«… Надійніших людей (назвуть вони себе самі) у мене зараз немає. Обидва знають німецьку мову, мають родичів у далекому тилу і готові служити фюреру. Тут їх ніхто не знає, вони не місцеві, а тепер про них зовсім забудуть. Ваш Брехер».
Інакше кажучи, два брати-зрадники Зюкіни йшли на службу до німців, і їх характеризували як надійних людей. Партизани вирішили скористатися з цього випадку і послати до німців Ожогіна і Грязнова.
Денису Макаровичу сподобався план Кривов'яза.
— Але становище ваше небезпечне, — попередив він Микиту Родіоновича. — Тут потрібно мати і витримку, і кмітливість, вдень і вночі прислухатись і міркувати, що до чого…