Доводи Дениса Макаровича були слушними: відмовлятись від дружби з Тряскіним не варто було — мало що могло трапитись попереду!
У квартирі Тряскіна грав патефон. На великому столі, застеленому білою скатертю, стояли спиртні напої, закуска.
Крім самого Тряскіна, в кімнаті було ще четверо: його дружина Мотрона Силантіївна, дочка Варвара Карпівна, подруга дочки і, нарешті, на подив Ожогіна і Грязнова, — горбань, той самий горбань, який з'явився на квартиру друзів під виглядом комуніста. Друзі не подали виду, що пізнали його.
Мотрона Силантіївна запросила всіх до столу.
Варвара Карпівна, окинувши поглядом Ожогіна і Грязнова, заявила, що Микита Родіонович сидітиме поруч з нею, а Грязнов — з її подругою.
Мотрона Силантіївна розмістила своє величезне тіло на стільці і шумно зітхнула.
— Ну, чого очі вирячив? — звернулася вона до чоловіка. — Частуй гостей!
Тряскін заметушився — потягнувся до горілки, зачепив чарку, та вдарилася об тарілку і розбилася. Тряскін розгубився і винувато подивився на грізну дружину.
Мотрона Силантіївна витримала невелику паузу, начебто збираючись з силами, і випалила спересердя:
— Руки тобі повикручувати, незграбі, треба! Чим ти дивишся тільки! Та скло хоч прибери…
— Чи не можна трохи ввічливіше? — не втрималась Варвара Карпівна. Їй не хотілося, щоб нові знайомі одразу визначили звичаї цього дому.
— А твоє діло — сторона! — огризнулася мати. — Теж, лялька!
Горбань, який, видно, звик до подібних сцен, голосно сказав:
— Тільки без сварок… тільки без скандалів.
— А тут ніхто і не скандалить! — відрізала Мотрона Силантіївна… — Розливай краще горілку.
— Горілка — найстрашніше зло, — почав горбань, беручи пляшку, — страшнішого немає нічого. Із знайомством! — проголосив він, звертаючись до гостей і піднімаючи чарку.
Мотрона Силантіївна вміло перехилила чарку, крякнула по-чоловічому, розсміялася:
— Отак краще! — і почала їсти.
Горбань говорив голосно.
З того, що він часто вживав вирази, подібні до: «це віднесемо у дебет», «сальдо сюди, з ним потім розберемось», «одержуйте по акредитиву», «підіб'ємо баланс», — можна було судити, що за професією він бухгалтер чи економіст.
— Ну як, розібрав, що пив? — спитав горбань Тряскіна після чергової чарки.
Той заперечливо похитав головою.
— А вона тебе розібрала? — зайшовся горбань булькаючим смішком.
— Розібрала, — скрушно відповів Тряскін.
Мотрона Силантіївна заколихалася і розкотисто зареготала. Від випитої горілки вона розчервонілася і стала наче ще товстішою. Взявши зі столу порожній графин, Тряскіна вийшла в сусідню кімнату. Звідти залунали звуки вальса. Це Мотрона Силантіївна завела патефон. З'явившись у дверях, вона вигукнула, ляснувши в долоні:
— Ану, гості, танцювати!
— Ходімо? — запросила Варвара Карпівна Микиту Родіоновича, підвівшись з стільця.
— Не танцюю.
— Зовсім?
— Зовсім.
— Шкода! Ну, нічого, — заспокоїла вона Ожогіна, — з часом я вас навчу. Пристойний мужчина обов'язково повинен танцювати.
— А вас, Варваро Карпівно, — в'їдливо сказав горбань, — вивчив танцювати обер-лейтенант Роде? Га?
— Хто такий Роде? — зацікавився Микита Родіонович.
— А ви його не знаєте?
Ожогін заперечливо похитав головою. Варвара Карпівна пояснила:
— Роде — слідчий гестапо, який користується великою прихильністю самого начальника гестапо Гунке. Гунке — чудова людина, а от Роде… Роде — це…
Сп'янілий горбань раптом розреготався і посварився пальцем на Ожогіна.
— Ви думаєте, я вас не пізнав? І вас теж. — Він кивнув у бік Грязнова. — Обох пізнав, як тільки ви зайшли… Панове! — звернувся він до всіх. — Ці джентльмени видали мене. Так! Буквально-таки видали і віддали з рук у руки гестапівцям. (Усі з подивом і цікавістю подивилися на Ожогіна та Грязнова). Своя своїх не познаша, як говорить давнє слов'янське прислів'я. А ви, звичайно, здивувалися, зустрівши мене тут? Гадали, що я і справді комуніст?
— Я і не підозрював, що це ви, — знайшовся Ожогін.
— І я б ніколи не подумав, — додав Грязнов, який зрозумів тактику друга.
— Це можливо. Мені тоді так обробили фізіономію, що, глянувши у дзеркало, я сам перелякався. Але я вас запам'ятав.
— У чім справа? Що трапилось? — залунали голоси.
Горбань сумлінно розповів про все, що трапилось.
— Молодці! — схвально сказав Ізволін, і всі погодилися з ним.
— Нічого не розумію, хоч убийте! — сказала Мотрона Силантіївна.