Юргенс запропонував повечеряти.
Гість погодився, і вони пішли в суміжну з кабінетом кімнату й сіли за круглий стіл, застелений білою скатертиною.
Вино випили мовчки. Юргенс, зайнятий їжею, не мав бажання про щось говорити. Ашингер почав шукати зручного приводу для задуманої розмови.
— Що ти збираєшся робити з двома росіянами, яких я нещодавно застав у тебе? — поцікавився Ашингер.
— Здадуться для майбутнього — для нової, післявоєнної обстановки.
— Кому?
— Звичайно, не більшовикам.
— Ти оптиміст, Карл.
— Хіба це погано?
— Можливо, що й не погано, — відповів Ашингер, — але в такий час, коли на фронті поразка слідує за поразкою, не все виглядає так весело, як хочеться і здається.
Він підніс до очей бокал і подивився крізь вино на світло. Потім, після паузи, спитав, чи давно Юргенс мав лист від дружини.
Останнього листа від Гертруди Юргенс одержав з півмісяця тому.
— Як вона?
— Хвалитися нема чим.
— Треба діяти, Карл.
— А саме?
— Необхідно виїхати з Німеччини — заради Гертруди, заради Рози. Зараз виїзд не становитиме особливих труднощів, але може наступити час, коли він буде виключений. Ти спитаєш: куди? І на це можна відповісти. Поки що є вибір: Іспанія, Португалія, на гірший випадок — Південна Америка. Там можна влаштувати життя.
Юргенс відкинувся на спинку стільця і голосно зареготав.
Цей сміх образив Ашингера. Чого сміється Юргенс, коли смішного нічого немає? Юргенс не гірше від нього знає Робертса, знає дуже добре, що «Абвер» людьми не розкидається і що піти від доктора Грефе не легше, ніж від полковника Шурмана, і все-таки Робертс пішов. Він сидить собі спокійно в Барселоні і їсть апельсини. Чим же Юргенс і Ашингер гірші від Робертса?
— Треба мати гроші, щоб поселитися за межами Німеччини, — промовив Юргенс, — а де вони у нас?
Тепер розсміявся Ашингер. З невластивою йому швидкістю він підвівся і підійшов до Юргенса:
— Гроші? Вони будуть. Треба тільки потрусити тестя. Ми ніколи його не чіпали. Поки тесть ще остаточно не з'їхав з глузду, він повинен зрозуміти, що краще, коли його грошики потраплять до зятів, його єдиних законних спадкоємців, ніж до більшовиків…
Після третього бокалу Ашингер розкис. Рідке волосся на його голові збилося на один бік. Пенсне він зняв і поклав на тарілку. Без пенсне його очі дуже косили.
Ашингер розбазікався. Він викладав зараз усе, що вже здавна виношував у собі, не наважуючись нікому розповісти. Він не приховував своїх побоювань щодо завтрашнього дня і вважав, що час зробити переоцінку цінностей.
… Цієї ночі Юргенс перевертався з боку на бік, довго, не кліпаючи, дивився на синю нічну лампу, намагаючись стомити очі, щільно стискував повіки, але сон не приходив. Настирливі думки лізли в голову і не давали спокою.
Юргенс належав до категорії тих людей, які не розбираються в засобах для досягнення мети. Так, у дев'ятсот чотирнадцятому році, під час першої світової війни, він врятував собі життя тим, що при зручній нагоді здався в полон росіянам. Повернувшись із полону, він, як і більшість кадрових офіцерів, записався в напівлегальну військову організацію «чорний рейхсвер», що об'єднувала реакційні сили пруської вояччини, яка мріяла про реванш за поразку в програній війні. Але перебування в рейхсвері не могло забезпечити зрослі потреби Юргенса. Тоді він ще не мав багатого тестя, а старий батько, відставний військовий, сам жив на пенсію. Юргенс незабаром влаштувався на службу в американську комісію, очолювану якимсь Гольдвассером, що приїхав із США для подання економічної допомоги Німеччині за планом Дауеса.
Але й ця служба не могла серйозно змінити матеріальне становище Юргенса. Гольдвассер знав це. Якось у розмові американець натякнув «Юргенсу, що може позичити пристойну суму, яка дозволить його підлеглому стати на ноги. Юргенс повинен буде зробити лише кілька невеликих послуг Гольдвассеру.
Подумавши, Юргенс погодився. Що він втратить, коли придбає американських друзів? Гроші — завжди гроші. До того ж Юргенс мав намір влаштувати своє сімейне життя — треба було одружитись, а без грошей хіба підбереш собі наречену з солідним приданим, з хорошого дому?
Після того Гольдвассер неодноразово «позичав» Юргенсу гроші. Так Юргенс почав співробітничати з секретною службою США. Ні прихід до влади Гітлера, ні інші події в житті Німеччини не заважали Юргенсу чудово почувати себе «слугою двох панів». Тільки нова світова війна і навальний «марш на Схід» на деякий час обірвали його зв'язки з американцями. «Як «відданому» члену націстської партії і кадровому офіцеру Юргенсу пощастило потрапити до складу армійської військової розвідки «Абвер». Ця служба цілком влаштовувала: тут Юргенса цінували і доручали дуже делікатні операції.