— Чи знайоме тобі місце? — тихо спитав він у Повелка, який вистромив голову.
— Знайоме.
— Біжи прямо до альтанки в саду. Там хлопці чекають з документами і одягом.
Повелко спритно зіскочив з підводи і, крадучись, побіг до зруйнованого будинку. Через хвилину він зник серед руїн.
На іменини Варвари Карпівни друзі потрапили тільки ввечері. Їх чекали з нетерпінням. Це було видно з того, як заметушилися господарі і як тепло вітала Микиту Родіоновича сама іменинниця.
В їдальні було гамірно.
Іменинниця познайомила гостей. Першим від дверей сидів літній німець у цивільному одягу, маленький, з великим животом і шиєю, як у індика, — він назвав себе Брюнінгом. Поруч з ним був німець у солдатській формі, із забинтованою рукою — його звали Паулем. Біля Пауля примостилася білява дівчина, нова подруга Варвари Карпівни. По другий бік столу розмістилися червонолиций комірник міської управи Крамсалов з дружиною. Хоч Крамсалов говорив мало, Ожогін помітив, що він дуже заїкається.
Варвара Карпівна поставила стілець для Микити Родіоновича біля свого і тихо сказала, що, оскільки горбаня в числі гостей немає, їй ніхто не зіпсує настрою.
— Чому ж ви його не запросили? — спитав Ожогін. — Він дуже цікава людина.
— Роде за якісь гріхи далеко запроторив його. Більше він, мабуть, взагалі не появиться.
Варвара Карпівна поставила перед Ожогіним склянку, наповнену вином.
— Усім, усім наливайте і поздоровляйте іменинницю! — гучним голосом подала команду Мотрона Силантіївна.
Тряскін почав квапливо розливати вино у склянки.
— Розвеселіть нас, Микито Родіоновичу, — звернулася Мотрона Силантіївна до Ожогіна, — а то сидять усі, носи повісивши, і тільки про політику дзвонять.
— Мотенько, Мотенько! — благальним голосом звернувся до дружини добре-таки підпилий Тряскін.
— Чого? Ну, чого? — огризнулася Мотрона Силантіївна і суворо подивилася на чоловіка.
— Господи, — забелькотів Тряскін, — я хотів розповісти новину…
— Мадам Тряскін, — звернувся до хазяйки ламаною російською мовою Брюнінг, — ваша чоловік має сказати новина. Це… це гут, зер гут, ми любимо сенсацій, ми просимо пан Тряскін…
— П-п-равильно… п-просимо, — трусячи головою, ледве вимовив Крамсалов. — Н-нехай…
Дружина ущипнула його за руку, він скривився і замовк.
Сп'янілий Тряскін виліз з-за стола і непевними кроками попрямував у другу кімнату.
— Зараз зробить якусь дурницю, — сказала Варвара Карпівна. — Їжте, не звертайте уваги. — І вона поклала Ожогіну на тарілку кусок риби.
Брюнінг, який сидів праворуч від Ожогіна, перекладав солдату Паулю з російської мови на німецьку. Від Брюнінга смерділо нафталіном, і Микита Родіонович трохи відсунув свій стілець.
— Хто вони? — киваючи в бік німців, тихо спитав Варвару Карпівну Ожогін.
Вона пошепки розповіла: Пауль — солдат, лікується в госпіталі, Брюнінг — знайомий батька.
Він, здається, експедитор якоїсь німецької фірми, яка займається збором і відправкою в Німеччину антикварних речей. Тряскін пакує картини, посуд, меблі, різні цінності в ящики, а Брюнінг їх відправляє.
— Ось! Ось! — повернувшись, вигукнув Тряскін, розмахуючи двома папірцями. — Хочете знати, що пишуть комуністи?
— Чортяка ледачий! — не стрималась Мотрона Силантіївна.
— П-п-рок-ламації! — зблід Крамсалов.
— Так! — твердо сказав Тряскін і сунув папірці Грязнову. — В нашій шановній компанії це можна прочитати… Як ви гадаєте, пане Брюнінг?
— Будь ласка, пане Тряскін, мі май цікавість до цій дурниця, мі вас слушайт, — прошамкав беззубим ротом Брюнінг і подивився на всіх, чекаючи схвалення.
— Ану, прочитай-но, Андрію, — попросив Денис Макарович, — що це за дурниці?
— Де ти їх узяв? — поцікавилася Варвара Карпівна.
— Де? В управі. Для інтересу. Їх принесли туди з півсотні, — відповів Тряскін.
Андрій тримав у руках листівку і обводив усіх запитливим поглядом. Здавалося, він запитував: «Читати чи не читати?»
— Давай, Андрійку! Раз просять, то читай, — сказав Денис Макарович і, перехилившись через стіл, підсунув до Грязнова лампу.
«Дорогі товариші, що стогнуть в ярмі німецьких фашистів, — прочитав Андрій, і голос його ледве помітно затремтів. — Кожен день наближає визволення нашої Батьківщини і перемогу над ворогом. Ініціатива на всіх фронтах остаточно перейшла до рук Радянської Армії.. Німецький фашизм і його збройні сили стоять перед катастрофою. Наближається час суворої розплати. Не втекти паліям війни від невмолимого суду народів, не втекти катам і вбивцям, грабіжникам і насильникам від караючої руки радянських людей, не втекти їх підсобникам і зрадникам Батьківщини від заслуженої кари!