Швайкарт видихнув. Побачене його вразило.
— Тебе звати Томмі? — звернувся він до юнака.
— А хто питає?
— Я твій адвокат.
— Особисто у мене немає адвоката.
— Тоді скажімо так: я той, хто допоможе Джуді Стівенсон витягнути з-за ґрат оцю тілесну оболонку, хоч хто б там її на себе нап’яв.
— Трясця, та мені не треба, щоб хтось мене звідкілясь витягав. Мене жодна в’язниця на світі не втримає. Я зможу втекти будь-якої миті, якщо мені заманеться.
Ґері зміряв його поглядом.
— Отже, це ти вислизаєш із гамівних сорочок. Тоді ти точно Томмі.
— Власною персоною, — знуджено відповів юнак.
— Ми з Денні розмовляли про коробку, напхану електронним начинням, яку поліція знайшла при обшуку помешкання. Він сказав, що вона твоя.
— Денні завжди був патякалом.
— Навіщо ти виготовив фальшиву бомбу?
— Хай йому грець, ніяка то не фальшива бомба! Хіба ж я винен, що тупоголові копи не здатні розпізнати «чорний ящик»?!
— Що-що?
— Те, що чули. «Чорний ящик». Це пристрій, за допомогою якого можна зламати телекомунікаційну мережу. Я просто експериментував — хотів обладнати телефон у машині. Я обмотав циліндри червоною ізоляційною стрічкою, а пришелепуваті копи вирішили, що то бомба.
— Але ти сказав Денні, що та коробка може вибухнути.
— Ой, на бога! Я завжди кажу це дрібноті, щоб вони не займали моїх речей.
— Звідки в тебе таке глибоке знання електроніки, Томмі? — поцікавилась Джуді.
— З книжок, — стенув плечима той. — Я самоук. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди цікавило, як працюють різні речі.
— А як ти навчився вислизати з кайданів і пасток? — запитала вона.
— То Артур підкинув ідею. Хтось повинен був уміти виплутуватися з мотузок і тікати з того хліву, де нас лишали зв’язаними. Тож я навчився контролювати м’язи й суглоби рук. А згодом зацікавився різноманітними замками і засувами.
Швайкарт на мить замислився, а тоді запитав:
— А зброя теж належала тобі?
Томмі похитав головою.
— Тільки Рейджену дозволено брати до рук зброю.
— Дозволено? А хто визначає, що кому дозволено, а що ні? — озвалася Джуді.
— Ну, це залежить від того, де ми перебуваємо. Слухайте, мені набридло постачати вам інформацію. Це парафія Артура чи Аллена. От їх і розпитуйте, ясно? Я пішов.
— Стривай… — почала Джуді, але було вже запізно.
Очі юнака затуманились, а потім його поза змінилася. Він склав долоні пірамідкою, пучками пальців докупи. Коли він підвів голову, Джуді за виразом обличчя збагнула, що перед нею Артур. Вона відрекомендувала його Ґері.
— Прошу вибачення за поведінку Томмі, — сухо промовив Артур. — Він доволі відлюдькуватий юнак. Якби не його здібності до електроніки і відмикання всіляких замків, я, певно, давно заборонив би йому показуватись. Одначе його обдарування приносить неабияку користь.
— А в тебе які таланти? — запитав Ґері.
Артур самокритично змахнув рукою:
— Я всього лише аматор. Моя царина — біологія і медицина.
— Ґері розпитував Томмі про зброю, — звернулася до нього Джуді. — Її зберігання суперечило правилам умовно-дострокового звільнення, тобі про це відомо?
Артур кивнув.
— Тільки Рейджену дозволяється чіпати зброю. Це його привілей як хранителя люті. Втім, він має право застосовувати її лише для захисту і виживання. Свою надзвичайну силу він також може використовувати винятково для загального блага, нікому не завдаючи шкоди. Ви знаєте, що він уміє керувати концентрацією адреналіну у своїй крові?
— Він, скориставшись тими пістолетами, викрав і зґвалтував чотирьох жінок, — відкарбував Ґері.
— Рейджен нікого не ґвалтував, — заговорив Артур із крижаним спокоєм. — Я з ним розмовляв. Він скоїв кілька пограбувань, бо був у розпачі через купу несплачених рахунків. Рейджен зізнався, що привласнив гроші тих трьох дівчат у жовтні, але категорично заперечує будь-яку причетність до того, що сталося з жінкою в серпні, як і до зґвалтувань.
Ґері нахилився вперед, пильно вдивляючись в Артурове обличчя. Адвокат відчував, що його скепсис швидко тане.