— Як вона до тсього причетна? Вона шчо, вкрала ті гроші?
— Ні, Рейджене. Вона зґвалтувала жертв.
— Вона зґвалтувала тамтих дівчат? Артуре, хіба дівчина може зґвалтувати дівчину?
— Рейджене, ти що, ніколи не чув про лесбійство?
— Гаразд, і як лесбійка може когось зґвалтувати?
— Власне, тому-то в цих злочинах і звинуватили тебе. Виходячи на сцену, дехто з нас, чоловіків, суто фізично спроможний здійснити статевий акт, хоча тобі й відомо, що я встановив правило, згідно з яким усі ми повинні зберігати целібат. Адалана скористалася твоїм тілом.
— То мене весь тсей час обвинувачують у зґвалтуванні, шчо його тсе стерво вчинило?
— Саме так, але я хотів би, щоб ти з нею поговорив і дав їй змогу все пояснити.
— То он нашчо всі тсі балачки? Я її вб’ю.
— Рейджене, будь розважливим.
— Розважливим?!
— Адалано, я хочу, щоб ти познайомилась із Рейдженом. Позаяк Рейджен є нашим захисником, він має право знати, що трапилось. Тобі доведеться пояснити йому, що ти накоїла, і спробувати знайти виправдання своїм вчинкам.
М’який, ніжний голос зазвучав у нього в голові, мовби линув із темряви, що клубочилася за межами свідомості. Це був наче голос зі сну чи марення.
— Рейджене, мені дуже прикро через те, що сталося…
— Прикро їй! — гаркнув той, гнівно крокуючи палатою. — Ти є брудна шльондра. Шчо тсе шче за вибрик — жінок ґвалтувати? Чи ти хоч тямиш, шчо нам за тсе світить?
Він рвучко розвернувся і зійшов зі сцени, а в палаті залунав жіночий плач.
Сестра Гелен Єґер зазирнула туди крізь оглядове вічко.
— Чи можу я тобі чимось допомогти, Біллі?
— Заради всього святого, добродійко, облиште нас! — відрубав Артур.
Єґер пішла, ображена тим, що Артур на неї нагримав. Коли її кроки стихли, Адалана спробувала пояснити:
— Зрозумій, Рейджене, мої потреби відрізняються від ваших.
— Нашчо, в дідька, тобі взагалі спати з жінками? Ти ж сама є жінка!
— Вам, чоловікам, цього не збагнути! Добре, що хоча б діти знають, що таке любов і співчуття і як важливо мати змогу когось пригорнути і сказати: «Я тебе люблю, мені до тебе не байдуже, я маю до тебе почуття».
— Перепрошую, що перебиваю, — втрутився Артур, — однак я завжди вважав, що плотські стосунки — це позбавлений логіки анахронізм, і, беручи до уваги новітні відкриття в галузі…
— Ви психи! — вереснула Адалана. — Обоє несповна розуму! — Її голос знову пом’якшав. — Якби ви тільки могли відчути, як це — коли тебе тримають в обіймах, пестять… Ви б тоді самі все зрозуміли.
— Слухай сюди, навіжена, — гиркнув Рейджен, — мене не тсікавить, хто чи шчо ти є! Але якшчо ти заговориш із кимось у тсьому корпусі — чи взагалі з будь-ким і будь-коли, — то ти труп.
— Стривай-но, — сказав Артур. — У шпиталі Гардинга ти не вповноважений ухвалювати такі рішення. Тут я головний, а ти підпорядковуєшся мені.
— Ти шчо, дозволиш, аби їй усе тсе зійшло з рук?
— У жодному разі. Я все владнаю. Проте не тобі забороняти їй виходити на сцену. На твоєму місці я взагалі помовчав би. Це ж ти, наче телепень, дозволив їй украсти в тебе час. Ти втратив контроль над ситуацією. Горілка, марихуана й амфетаміни зробили тебе таким вразливим, що ти поставив під загрозу життя Біллі і кожного з нас. Так, злочини скоїла Адалана. Однак тягар відповідальності лежить на тобі, тому що ти — захисник. Коли ти вразливий, ти не тільки себе самого, а й усіх нас ставиш у небезпечне положення.
Рейджен хотів було заперечити, але передумав. Помітивши на підвіконні горщик із кімнатною рослиною, він спересердя скинув його додолу.
— Але що не кажи, — продовжував Артур, — а я таки згоден із тим, що віднині Адалану слід вважати однією з небажаних персон. Адалано, тобі довічно забороняється виходити на сцену. І забороняється красти чужий час.
Вона зіщулилась у кутку, обличчям до стіни, і гірко ридала, покидаючи сцену.
Надовго запала тиша, а тоді з’явився Девід і витер чужі сльози зі щік. На підлозі він помітив розбитий горщик із рослиною і зрозумів, що вона вмирає. Йому боляче було дивитися на оголене коріння. Він фізично відчував, як рослина в’яне.
Тут удруге нагодилася сестра Єґер, цього разу — з тацею їжі.
— Ти певен, що я не можу якось допомогти? — запитала вона.
Девід скривився.
— Ви прийшли забрати мене до в’язниці за вбивство рослинки?
Вона поставила тацю і заспокійливо поклала руку йому на плече.
— Авжеж ні, Біллі. Ніхто не забере тебе до в’язниці. Ми подбаємо про тебе і зробимо все для того, щоб тобі покращало.