– Ви маєте на увазі, що могли б урятувати Джона Кавендіша від притягнення до суду?
– Так, мій друже. Але я, зрештою, зробив вибір на користь «жіночого щастя». Нічого, окрім великої небезпеки, крізь яку вони пройшли, не могло б об’єднати ці дві горді душі знову.
Я з тихим здивуванням глянув на Пуаро. Неймовірне зухвальство маленького чоловічка! Хто б іще, окрім Пуаро, додумався до засудження за вбивство для відновлення подружнього щастя?
– Я розумію ваші думки, mon ami, – сказав мені Пуаро, усміхаючись. – Ніхто, крім Еркюля Пуаро, не спробував би такого! І ви помиляєтесь, осуджуючи це. Щастя чоловіка й жінки – найчудовіша річ у цілому світі.
Його слова повернули мене до попередніх подій. Я пригадав Мері, яка лежала бліда та виснажена на дивані, укотре прислухаючись. Унизу почувся звук дзвінка. Вона підхопилася. Пуаро відчинив двері та, зустрівшись із її повним страждань поглядом, злегка кивнув. «Так, мадам, – мовив він. – Повертаю його вам».
Він відійшов убік, і, виходячи, я побачив очі Мері, коли Джон Кавендіш обійняв дружину.
– Мабуть, Пуаро, ви маєте рацію, – м’яко сказав я. – Це найчудовіша річ у світі.
Раптом почувся стукіт у двері, і заглянула Синтія.
– Я… я лише…
– Заходьте, – мовив я, піднявшись.
Вона увійшла, але не сіла.
– Я… лише хотіла дещо вам сказати…
– Так?
Синтія декілька секунд нервово теребила китичку, тоді раптом вигукнула:
– Ви милі! – поцілувала спершу мене, а потім Пуаро й знову вибігла з кімнати.
– Що, на Бога, це означає? – здивовано запитав я.
Поцілунок Синтії був дуже милий, але публічність такої честі послаблювала насолоду.
– Це означає, що вона виявила, що мсьє Лоуренс не так вже сильно не любить її, як вона думала, – по-філософськи відповів Пуаро.
– Але…
– Ось і він.
У той момент Лоуренс проходив повз двері.
– Ей! Мсьє Лоуренс, – покликав Пуаро. – Можна вас привітати, га?
Лоуренс почервонів, потім ніяково всміхнувся. Закоханий чоловік – жалюгідне видовище. А от Синтія мала чарівний вигляд.
Я зітхнув.
– У чому річ, mon ami?
– Нічого, – сумно сказав я. – Просто дві чарівні жінки!
– І жодна з них не для вас? – закінчив Пуаро. – Не хвилюйтесь. Утіштеся, мій друже. Хтозна, може, ми ще з вами попрацюємо? І тоді…