Дмитрик нахилився, обережно взяв - цiла! Тiльки пiдлогу подзьобала.
- Слухай,- винувато прошепотiв Михайло,-вона така легенька... Думав, так i хряпне...
- Думав, думав, - буркнув Дмитрик. - Це ж для музею, а вiн...
- Та хiба ж я навмисне? - виправдувався Михайло. - Ти ж почав: з Мiсяця, з Мiсяця, так я й той...
- Значить, не вiриш, що з Мiсяця? Ну, гаразд, бiжiмо в гай, батько тобi розкаже.
У дворi вже було чимало людей, а на вулицi - машини. I нiхто з прибулих не знав, де зараз космонавт. Вони, мабуть, гадали, що вiн ще спить, бо, поглядаючи на розчиненi вiкна, розмовляли неголосно.
Хлопцi усмiхалися про себе: вони-бо добре знають, де космонавт робить ранкову зарядку!
Михайло iшов i думав про статую. Таке й скаже Дмитрик - з Мiсяця! Хiба ж вiн не знає, що на Мiсяцi немає життя? Адже там нi води, нi атмосфери...
Ось i гай. Не змовляючись, хлопцi рвонули бiгти. Михайло вирвався уперед, але й Дмитрик не вiдставав. Помiтивши на галявинi Вiктора Вiкторовича, хлопцi уповiльнили бiг i пiшли гiнким кроком.
- А... Михайлик! - вигукнув космонавт. - Здоров! Здоров! - i мiцно потиснув хлопцевi руку. - I ти вже встав? - поплескав сина по плечу.
- Та я одразу за тобою,-вигукнув Дмитрик. - Хотiв бiгти, та мама не пустила. Допомагав поратись.
Михайло поглядав на дядю Вiктора так, наче вперше його побачив, А космонавт смiявся, жартував, як i колись, був такий же простий i привiтний.
Михайло хотiв спитати про статую, але Вiктор Вiкторович поклав хлопцям руки на плечi, скомандував:
- Приготуватися... Старт!
Хлопцi кинулись щодуху, але вiдразу ж вiдстали вiд космонавта. Довелося Вiктору Вiкторовичу пiдождати, поки вони дотрухикали дистанцiю.
- Ех, ви, спортсмени! - засмiявся космонавт. - Щоб пiдтягнулися, обов'язково.
Кореспонденти зустрiли Вiктора Вiкторовича клацанням фотоапаратiв. Космонавт привiтався, вибачився за затримку i пообiцяв зараз же поговорити з ними. Хлопцi, звичайно, пiшли за ним до хати. I тут Дмитрик, показуючи на статую, сказав:
- Тату, Михайло не вiрить, що це ти привiз... Розкажи, будь ласка, сам...
- Що, зацiкавила? - Космонавт узяв статую в руки, окинув її нiжним поглядом. - Подивiться, що в пригорщi сяє.
- Зернина! - в один голос вигукнули хлопцi.
- Так, це - зернина. I постать нiби промовляє до людей: ось, мовляв, найдорожчий скарб на свiтi - зерно, бо це згусток життя.
- Я багато читав про Мiсяць... - перебив Михайло. - Хiба, може, в далекому минулому там була атмосфера...
Космонавт усмiхнувся:
- Ну, гаразд. Зараз я розповiм iсторiю цiєї статуї...
Саме в цю мить у дверi постукали. На порозi став поштар:
- Вам телеграма-блискавка.
Вiктор Вiкторович пробiг очима рядки телеграми, обернувся до хлопцiв:
- Ну, от що, зараз за мною прибуде вертолiт. А ще треба i з кореспондентами поговорити. Я вам розкажу про статую десь так через тиждень, як тiльки повернуся з Києва.
***
Минуло десять днiв, доки повернувся Вiктор Вiкторович. Михайло одразу ж пiшов до нього. I ось вони сидять з Дмитриком бiля столу, на якому стоїть статуя iз сяючим зерням у пригорщi. Скiльки було суперечок, скiльки вони обговорили можливих i неможливих варiантiв! I ось зараз таємниця розкривається...
- Я вже, тату, здогадався, - каже Дмитрик. - Видно, що постать ця трохи вiдрiзняється вiд людини. Це мiсячанин. Колись на Мiсяцi було життя. Може, ви натрапили там на музей або знайшли, коли робили розкопки...
- А як по-твоєму, Михайлику? - спитав космонавт.
- Я також бачу, що статуя стародавня, - проговорив хлопець. - Мабуть, її таки викопали, тiльки не на Мiсяцi, а в Криму. Вам подарували археологи при зустрiчi в Севастополi, правда?
Хлопцi очiкуюче подивилися на космонавта. Вiн сказав ось що:
- На Мiсяцi ми знайшли... зорелiт дивовижної конструкцiї. Вiн схожий на спiраль i зроблений з якогось невiдомого нам матерiалу. Скiльки вiн там лежить? Може, мiльйон рокiв - це ще визначать ученi. Мабуть, зореплавцi з якоїсь iншої планети зазнали аварiї i не могли продовжувати подорожi... I от у цьому зорельотi, серед багатьох цiкавих речей, ми й знайшли статую Сiвача...
Довго ще розповiдав космонавт про того зорельота, що виринув iз глибини Всесвiту, а перед юнаками стояв Сiвач i сяяла в його долонях зернина.