На шляху догори на дерев чигають також інші небезпеки. Адже щойно сонячне світло запускає фотосинтез та спричиняє ріст, як бруньки паростків одразу наповнюються ще більшою кількістю цукру. У стані очікування вони були твердими гіркими пігулками, а тепер перетворилися на смачні цукерки — принаймні на думку сарн. Тому частина молодняка стає жертвою цих рослиноїдних, що завдяки додатковим калоріям забезпечують своє виживання взимку. Однак оскільки бруньок неймовірно багато, то залишається ще достатня кількість для подальшого росту й розвитку.
Там, де протягом кількох років раптово з’являється більше світла, пробує своє щастя також і група насінних рослин, зокрема й жимолость приморська. Вона в’ється зі своїми вусиками по стовбуру вгору, обвиваючи його з правим ухилом (за годинниковою стрілкою). Так їй вдається не відставати від росту нащадків дерева і простягати до сонця свої квітки. Щоправда з роками її спірально закручені паростки вростають у кору й поступово душать деревце. А тоді це вже справа удачі: чи крона старих дерев через якийсь час знову зімкнеться, чи знову потемнішає? Тоді жимолость зсохне й залишаться тільки шрами. Якщо ж доступ до світла буде тривалішим, наприклад, через те, що загибле материнське дерево було особливо великим, а тому утворилася відповідна прогалина, тоді вражене хворобою молоде деревце може загинути. Зрештою, це дає радість тільки нам, людям, тому що таке дерево можна обернути на дивовижно закручені ціпки.
Хто переборов усі завади та струнко й гарно росте далі, на того щонайпізніше через двадцять років чекає нове випробування. Саме стільки минає часу, перше ніж сусіди мертвого материнського дерева вростають своїм гіллям в утворену прогалину. Вони так само використовують шанс, щоб на схилі літ насолодитися додатковим місцем для фотосинтезу й розширити свою крону. Якщо ж зверху все заростає, то внизу знову настає темрява. Молоді буки, ялиці та смереки, що на той момент подолали тільки половину шляху, тепер змушені знову очікувати, поки капітулює один з їхніх великих сусідів. Це може тривати ще багато десятиліть, проте на цьому етапі жереб уже кинуто. Кожному, хто досяг середнього ярусу, більше не загрожує жодна конкуренція. Вони перетворюються на кронпринців і кронпринцес, що за наступної нагоди врешті-решт дійсно виростуть.
Правила лісового етикету
У лісі для дерев існують неписані правила етикету. Вони пояснюють, який вигляд повинен мати представник правікового лісу, що йому личить чи дозволено. Слухняний дорослий екземпляр листяних дерев має такий вигляд: прямий, як струна, стовбур з рівномірним внутрішнім розподілом деревних волокон. Симетрично розширені в усі напрямки корені, суттєво заглиблені під самим деревом. Бокові гілки біля основи дерева за часи його молодості були дуже тонкими, а тому вже давно відпали та вкрилися свіжою корою й новою деревиною, а отже, утворився довгий гладкий стовбур. І тільки біля верхнього краю дерева виникає рівномірна крона з сильного гілля, що скидається на простерті до неба руки. Таке ідеальне дерево здатне дожити до глибокої старості. Для хвойних дерев діють подібні правила, лише з тією відмінністю, що гілля їхніх крон росте горизонтально або є злегка вигнутим донизу. З якою метою це все відбувається? Можливо, дерева є таємними естетами? На жаль, відповісти на це я не в змозі, але причина ідеального вигляду криється в одному-єдиному слові — стабільність. Великі верховіття дорослих дерев мусять витримувати пориви штормового вітру, заливні дощі та важкі брили снігу. Здатність витримувати такі навантаження треба постійно підживлювати відповідними ресурсами, крім того головний удар через стовбур на себе бере коріння, що має запобігти поваленню дерева. Тому воно міцно чіпляється за земну поверхню та камені, адже основу дерева деколи шарпає буря з потужністю, що відповідає 200-тонній вазі поїзда{9}. І якщо в дерева є дошкульні місця, воно може тріснути. У найгіршому випадку ламається стовбур, а відтак і вся крона. Рівномірно сформовані дерева так само рівномірно амортизують ударні сили, вирівнюючи та розподіляючи їх по всьому тілу.