На узліссях правила щодо прямого росту стовбурів уже не такі суворі. Сюди дістається бокове світло з луки чи озера, де не ростуть жодні дерева. Менші представники виду можуть ухилитися від опіки великих дерев, пустивши пагони в напрямку відкритого простору. Наприклад, листяні дерева за допомогою неймовірно косого стовбура, що росте практично горизонтально, здатні перемістити свої крони аж до десяти метрів. Звісно, через це дерево наражається на небезпеку бути зламаним, приміром, коли падає багато снігу й свою данину вимагає закон рівноваги. Проте коротке життя з достатньою кількістю світла для продовження роду таки є краще, ніж ніяке. Якщо більшість листяних дерев цією нагодою послуговуються, то більшість хвойних представників виду демонструє свою впертість. Рости можна тільки прямо, і край! Виключно всупереч силі земного тяжіння, тобто лише вертикально догори, щоб сформувати стабільний стовбур ідеальної форми. На узліссі тільки їхні бічні гілки, що мають приступ до світла, стають товстішими та довшими. Оце й усе. Нескромно поводиться лише сосна, що через жадібність пересуває своє верховіття. Не дивно, що саме вона є видом хвойних дерев з найвищою часткою падінь під вагою снігу.
Лісова школа
Деревам тяжче витримати спрагу, ніж голод, тому що останній вони здатні втамувати будь-коли. Як пекар, котрий завжди має вдосталь хліба, через фотосинтез дерева спроможні відразу ж заглушити будь-яке бурчання в шлунку. Утім, як і найкращий пекар нічого не може випікати без води, так само й дерева не здатні харчуватися без вологи. Дорослий бук через гілля та листя може вполювати за день понад п’ятсот літрів води, й доки її в надрах землі достатньо, доти бук так і чинить{10}. Але якби влітку так відбувалося щодня, ґрунт швидко втратив би всю свою вологість. У теплу пору року випадає занадто мало дощу, щоб знову наповнити висохлу землю. Тому вона заправляється взимку: тоді випадають рясні дощі, а споживання скорочується до нуля, адже в той час майже всі рослини відпочивають. Разом із збереженими в надрах землі весняними опадами зібраної вологи здебільшого вистачає аж до початку літа. А тоді, майже щоліта, стає сутужно. Після двотижневого спекотного періоду без жодної краплини дощу більшість лісів опиняються в скрутному становищі. Це стосується насамперед тих дерев, що ростуть на особливо добре забезпеченому водою ґрунті. Вони не вміють обмежувати своє споживання, а тому марнотратно поводяться з рідиною. Так чинять переважно могутні, великі представники виду, що колись за це розплачуються. У моєму лісництві це передовсім смереки, що відтак починають тріскати. Щоправда, не всюди, а тільки на стовбурі. Якщо земля пересохла, а голки зверху, в кроні, все одно вимагають іще більше, то в якийсь момент напруга у висушеному дереві стає просто нестерпною. Дерево тріщить та рипить, а потім на корі з’являється метровий розрив. Він проникає глибоко в деревні волокна й відтак неабияк ранить дерево. Крізь щілину в середину дерева відразу проникають грибні спори й негайно беруться до своєї руйнівної справи. І хоча в наступні роки смерека намагається загоїти рану, проте та щоразу відкривається заново. Вже навіть здалеку видно чорну, залиту смолою борозну, що є провісником болючого процесу.
І в такий спосіб ми потрапляємо прямісінько в лісову школу. На жаль, тут іще й досі панує певне насильство, адже природа — дуже суворий учитель. Хто необачний і не хоче пристосовуватися, той мусить потерпати. Розриви в деревині, в корі, в неймовірно чутливому камбію — гірше для дерева і не придумати. Воно мусить реагувати — і не тільки через спробу знову затулити рану. У подальшому вже ліпше розподіляється вода, навесні всі земні запаси вже більше безоглядно не качаються вгору. Дерева по-справжньому вчаться, й навіть якщо земля достатньо волога, надалі дотримуються цього нового, економного типу поведінки — адже ніколи не можна знати напевне! Не дивно, що сумна доля спіткає саме смерек, які стоять на повноводному ґрунті, — вони розбещені. Уже навіть через кілометр, на кам’янистому, сухому південному схилі ситуація має геть зовсім інший вигляд. Через страшенну літню посуху я спершу очікував збитків саме тут. Однак побачив щось цілком протилежне. Тутешні жорсткі аскети витримують набагато більше, ніж їхні розбещені водою колеги. Хоч тут цілий рік набагато менше води, бо ґрунт зберігає менше вологи, а сонце дужче обпалює землю, проте зі смереками все добре. Вони ростуть суттєво повільніше, очевидно, набагато ефективніше розподіляють ту невелику, приступну їм кількість води й досить добре витримують роки з екстремальними погодними умовами.