Шипуля силоміць запхнув хлопців у машину, почав залазити сам (йому непросто було впихати своє велетенське тіло у «Жигулі»), і в цю мить на пустирі з'явився юнак. Він замахав руками і загукав:
— Стій! Стій!
Але добігти до «Жигулів» не встиг.
Шипуля вже хряснув дверцятами, і машина з місця набрала швидкість.
Тільки тепер Женя зрозумів, яку дурницю він упоров. Вони тікали від того, хто хотів їх захистити, і потрапили прямісінько до рук злочинців.
Вітасик сидів на передньому сидінні поруч з водієм. Женя на задньому з Шипулею. Він глянув на водія. Це був той самий низенький дядечко в окулярах, з борідкою, який його викрадав.
Дядечко, напівобернувшись, глянув на Женю і криво усміхнувся:
— От бачиш, знову зустрілися. Попереджали тебе по-хорошому. А ти стукаєш, дятлик. Негаразд. Тепер доведеться відповідати. То ж не жарти, серденько… То…
Він, мабуть, ще хотів щось сказати, але тут Шипуля, озирнувшись назад, перебив його:
— Здається, нам сідають на хвоста. Жми.
Женя витяг шию, намагаючись теж зазирнути у заднє скло, та Шипуля рвучко присадив його:
— Тихо будь!.. Мало того, що через вас, тюльки, велику рибу впустили, так ще й клопіт маємо… І не радійте! Для вас краще, коли нас не доженуть… Бо ми вами прикриватися будемо. Ви наші заложники.
Хлопці відчули всю смертельну небезпечність свого становища.
Стрілка на спідометрі вже минула риску «сто» і підбиралася до ста десяти.
Машин на шосе в тому місці було небагато, і це давало змогу розвивати максимальну швидкість.
Та несподівано з обочини, де стояв мотоцикл, на шосе зробив крок і підняв руку із смугастим жезлом міліціонер.
Водій ледве вивернув машину, щоб не збити його з ніг. Але навіть не пригальмував. Тільки хукнув перелякано.
— Не тушуйся! Газуй! — засміявся Шипуля.
Женя все-таки обернувся. І побачив, що їх переслідує світла «Волга», а тепер уже й міліціонер на мотоциклі.
Що таке погоня на шосе, я думаю, розповідати вам не треба. Я певен, що ви встигли вже надивитися досить фільмів з такими погонями. Отже можете легко собі уявити й без моєї розповіді. Річ це, безперечно, захоплююча… для тих, хто дивиться. А для тих, хто сидить у машині, яку переслідують, то річ страшна й небезпечна.
Водій був білий, як мрець, руки його гарячково вчепилися у кермо і дрібно тремтіли — чи то од вібрації, чи ти від страху.
— Та жми, не бійся! Аварійної ситуації створювати вони не будуть. Вони ж гуманісти — знають, що в нас на борту малявки. Отже давай родео! Га-га-га! — він зареготав так, як регочуть пірати у мультфільмах. — Люблю гострі моменти!
— Тобі це атракціон! — процідив крізь зуби водій. — Ти хлопець рисковий. А в мене сім'я…
— Сім'я й без тебе проживе! — знову зареготав Шипуля. — Слава богу, має на що.
— Тіпун тобі на язик! — сердито процідив водій. Стрілка спідометра вже тремтіла на цифрі «сто сорок».
— Ну жми, жми! Ще трохи і ми будемо у зоні фазенди… О! Уже!.. Викликаю шефа! — Шипуля висмикнув з бічної кишені довгастий апарат, ривком витяг антену, і одразу запищав зумер.
— Алло, шеф! Нам сіли на хвіст. Ми щойно проскочили сто двадцять сьомий кілометр.
Крізь шарудіння і писк почулося:
— Хвоста можу одрізати тільки на сто дев'ятому. Через сім хвилин. Постарайтесь одірватися хоча б метрів на п'ятсот.
— Тобі ясно? — спитав Шипуля водія. — Газуй!
Женя й Вітасик з тривогою дивилися на жигулівський годинник. Сім хвилин минали…
Вони ще здалеку помітили, як на шосе з ґрунтової дороги виїхала вантажна машина. Вона їхала назустріч зигзагами, вихляючи з боку в бік. Так їздять тільки шофери у нетверезому стані.
Уникаючи зіткнення, «Жигулі» трохи не вискочили на обочину. Проскочили. І в ту ж мить вантажна машина спинилася, ставши поперек шосе.
Вони ще встигли почути, як дико завищали гальма.
Але чи сталася аварія, чи ні — вони вже не бачили, бо шосе звертало ліворуч.
— Спасибі, шеф! — радісно вигукнув Шипуля.
З апарата почулося насмішкувате:
— За спасибі працюють лише монашки з товариства «Милосердя».
— Про що мова, шеф! Все буде оплачено! — знову вигукнув Шипуля.
— Клієнта везете? — почулося з апарата.
— Ні, шеф… — зітхнув Шипуля.
— Ви що — жартуєте? Кому тоді потрібні ваші танці?! — роздратовано залунало з апарата.
— Так сталося… Нічого не можна були зробити. Ми навіть кинули більмуватого на станції, бо почалася погоня.
— Не розумію.
— Ми захопили хлопців. Вони самі вискочили на нас.
— Яких хлопців?
— Отого Женю Кисіля. І його товариша.