— Тож починаймо учту!
За високим столом подавали молочних паців, павлинів у пір’ї, величезну щуку з кіркою подрібненого мигдалю. Нижче солі ані шматочка з цих страв не нюхали. Порося тут замінила солонина, вимочена в мигдалевому молоці й добре приперчена. Замість павлинів подали каплунів, запечених до хрумкої брунатної кірочки, набитих цибулею, травами, грибами та смаженими каштанами. Замість щуки внизу їли розсипчасті білі шматки засмаженої тріски, подані у глибоких полумисках і политі якоюсь смаковитою темною підливкою, що її Дунк не зміг достеменно упізнати. На столі стояв також горошок, ріпа з маслом, морква з медом, визрілий білий сир, який смердів незгірше від Беніса Бурощита. Дунк з охотою куштував від усього, але непокоївся, чи добре погодували Яйка у дворі. Про всяк випадок він запхав у кишеню кобеняка половину каплуна, кілька шматків хліба і трохи білого сиру.
Поки товариство частувалося, кози та скрипки грали жвавих пісеньок, а балачки потроху звертали на завтрашні двобої.
— Пана Франклина Фрея добре знають на Зеленозубі, — казав Утор Підлисток, який, схоже, добре знався на всіх місцевих звитяжцях. — Онде він на помості, дядько нареченої. Приїхав Лукас Острівець з Півників-на-Багві, ним не можна нехтувати. Так само, як і паном Мортімером Гребеняком з Гостроклішні. Не рахуючи названих, до забави стануть головне заплотні лицарі та сільські зухи. З-поміж останніх найкращими вважаються Кірбі Пім та Галтрі Зелений. Але жодному з них не рівнятися до зятя пана Маслоплава — Чорного Тома Гедля. О, то лютий гемон. Кажуть, завоював руку старшої доньки його вельможності тим, що вбив трьох інших залицяльників. А колись зсадив з коня самого князя Кастерлі-на-Скелі.
— Невже молодого пана Тибольта? — запитав пан Майнард.
— Ні, старого Сивого Лева, який помер навесні.
Так люди казали про померлих від Великої Весняної Пошесті. «Помер навесні». Навесні померло багато десятків тисяч людей, серед інших — король та два юні принци.
— Не слід скидати з рахунку пана Буфорда Булвера, — мовив Кайл-Кіт. — Старий Бик вбив на Червонотрав’ї чотири десятки людей.
— З кожним роком їх чомусь стає дедалі більше, — зазначив пан Майнард. — Та Булвер своє відвоював. Подивіться-но самі. За шістдесят, м’якотілий, жирний, майже сліпий на праве око.
— Не турбуйтеся шукати переможця по всьому замкові, — мовив голос позаду Дунка. — Осьде я, панове. Дивіться і звеселяйтеся.
Дунк обернувся і побачив над собою пана Яна Скрипаля з загадковою усмішкою на вустах. Він мав на собі білого шовкового кунтуша з прорізними рукавами, облямованими червоним єдвабом, такими довгими, що їхні кінці висіли нижче колін. На грудях в нього висів важкий срібний ланцюг з величезними чорними аметистами, які пасували до його очей. «Той ланцюг коштує дорожче за все, що в мене є», подумав Дунк.
Вино додало рум’янцю щокам пана Глендона та запалило полум’ям його прищі.
— Хто ви такий, аби отак вихвалятися?
— Мене кличуть Яном Скрипалем.
— То ви музика чи воїн?
— Так сталося, що я можу зіграти гарної пісні хоч на списі, хоч на просмоленому луці. На кожному весіллі потрібен співець, а на кожному турнірі — таємничий лицар. Можна мені до вас? Маслоплав шляхетно припросив мене до помосту, але мені краще сидиться у товаристві моїх братів-заплотних лицарів, ніж серед рожевих пань та поважних старців.
Скрипаль ляснув Дунка по плечі.
— Будьте мені другом і посуньтеся, пане Дункане.
Дунк посунувся.
— Вам уже не дісталося страви, пане.
— То байдуже. Я знаю, де в Маслоплава кухня. Але вино, сподіваюся, знайдеться?
Від Скрипаля пливли пахощі помаранчів та лимонів з присмаком якоїсь невідомої східної прянощі. Може, мускатного горіха, Дунк не сказав би напевне. Що він, зрештою, знав про мускатні горіхи?
— Ваші вихваляння не надто шляхетні, — заявив пан Глендон.
— Хіба? Тоді мушу просити вас пробачити мені. Я б ніколи не завдав образи синові Вогнепала.
Юнака це застигло зненацька.
— То ви знаєте, хто я?
— Син свого батька, сподіваюся.
— Дивіться-но, — вказав пан Кайл-Кіт. — Весільний пиріг.
Його штовхали крізь двері шестеро кухарчуків на широкому возику з коліщатами. Пиріг був рум’яний, хрумкий та величезний. Зсередини нього доносилися звуки: цвірінькання, квохтання, тукотіння. Пан та пані Маслоплав зійшли з підвищення, щоб зустріти пиріг, разом тримаючи у руках меча. Коли вони розрізали його навпіл, зсередини вилетіло і почало пурхати палатою з півсотні пташок. На інших весільних бенкетах, які відвідував Дунк, пироги наповнювали самими голубами чи якимись співочими птахами, але у цей посадили одразу сойок, жайворонків, різного роду голубів, пересмішників, солов’їв, малих брунатних горобців і навіть великого червоного папугу.