Раптом через поле грязюки стрімко ринув сам князь Пик. Він видерся на поміст до герольда, ляпаючи полами делії.
— Зрада! — заволав він. — Серед нас є шпигун Кровокрука! Вкрали драконяче яйце!
Пан Ян Скрипаль різко розвернув коня.
— Моє яйце?! Як це можливо? Адже пан Маслоплав тримає варту біля опочивальні вдень та вночі!
— Варту вбито, — оголосив пан Пик, — але один вартовий назвав свого убивцю, перш ніж померти.
«Чи не мене він збирається звинуватити?», майнула в Дунка думка. Десяток людей бачив, як він брав яйце минулої ночі, коли ніс пані Маслоплав до її чоловіка у ліжко. Але тут палець пана Гормона гнівно тицьнув у обвинувачуваного.
— Онде він! Хвойдин син. Хапайте його!
На дальньому кінці поля збентежено підняв очі пан Глендон Пал. Якусь мить він, здавалося, не розумів, що діється, поки не побачив, як на нього з усіх боків біжать стражники. А тоді зірвався з місця швидше, ніж Дунк міг собі уявити. Він вже наполовину вихопив меча, коли перший стражник схопив його за горло. Пал вивернувся, але тут налетіли ще двоє, врізалися, збили у грязюку… і миттю набігла решта, волаючи та хвицяючи ногами.
«Те саме могло статися зі мною», зрозумів Дунк. Він почувався безпорадним, як у Ясенброді того дня, коли йому сказали, що відріжуть руку та ногу.
Алин Глушняк смикнув його назад.
— Не лізьте у цю справу, якщо хочете знайти вашого зброєносця.
Дунк різко обернувся.
— Ви про що?
— Можливо, я знаю, де малий.
— І де ж? — Дунк не мав настрою гратися в ігри.
На дальньому кінці поля пана Глендона грубо поставили на ноги і міцно стиснули між собою двоє стражників у кольчугах та шоломцях. Від пояса до п’ят він був увесь бурий від грязюки, а по щоках стікала кров, розбавлена дощем. «Потекла кров звитяжця», подумав Дунк, поки біля затриманого злізав з коня Чорний Том.
— Де яйце?
Кров зацібеніла з Палового рота, щойно він його відкрив.
— Навіщо мені красти яйце? Я майже виграв його.
«Еге ж», подумав Дунк, «хто б тобі дозволив».
Чорний Том хльоснув Пала по обличчі кулаком у латній рукавиці.
— Обшукайте його сакви, — наказав пан Пик. — Заприсягнуся, що саме там ви його і знайдете, добре загорнуте та заховане.
Пан Алин стишив голос.
— І таки знайде. Пішли-но зі мною, якщо хочете знайти свого зброєносця. Кращого часу не буде; усі саме дивляться в інший бік.
Панич не чекав відповіді; Дунк мимоволі рушив за ним і за три довгі кроки опинився поруч.
— Якщо ви бодай щось зробили Яйкові…
— Не маю смаку до хлопчиків. Сюди. Перебирайте ногами.
Під арку, донизу заляпаними грязюкою сходами, за ріг. Дунк тупав за паном Алином під дощем по калюжах, притискаючись, як і він, до стіни, аби сховатися у тіні. Нарешті вони зупинилися у закритому дворику, вимощеному гладкими слизькими каменями. З усіх боків підступали будівлі замку. Нагорі виднілися зачинені віконницями вікна. Посередині дворику стояв низький, викладений з каменів колодязь.
«Якось самотньо тут», подумав Дунк. Це йому не сподобалося. Передчуття примусило потягтися по руків’я меча, поки він не згадав, що меча забрав Слимак. Шарпнувши рукою по стегні, де колись висіли піхви, він раптом відчув, як йому в поперек уперся кінчик ножа.
— Спробуєте обернутися — виріжу вам нирку і віддам замковим кухарям, аби засмажили на вечерю.
Кинджал настирливо проштрикнув Дункову камізелю.
— Ану вперед, до колодязя. Без різких рухів, пане добродію.
«Якщо він вкинув Яйка до того колодязя, то його не врятує якийсь там іграшковий ножик.» Дунк повільно ступив кілька кроків і відчув, як у животі піднімається лють. Вістря біля спини зникло.
— Можете обернутися лицем до мене, заплотний лицарю.
Дунк обернувся.
— Мосьпане… то це з-за драконячого яйця?
— Ні. Це з-за дракона. Ви гадали, я буду дивитися, як ви його крадете в мене? — Пан Алин болісно скривився. — Дарма я довірився тому ницому Слимакові. Він поверне мені усі гроші, до останньої монети.
«То це він?», вразився Дунк. «Оцей напахчений, товстозадий, пикатий панич — мій таємний ворог?» Він не знав, плакати йому чи сміятися.
— Пан Утор чесно заробив своє золото. Просто в мене міцна голова, та й годі.
— Схоже на те. Крок назад.
Дунк зробив крок назад.
— Іще. Іще. Іще один.
Ще один крок, і Дунк притиснувся до колодязя, відчуваючи камені попереком.
— Сідайте на край. Вас же не лякає трошки водички, га? Після дощу вже не страшно.