Дункові аж обличчя зачервонілося з люті. «Ти програв свій заклад, паничу», майнула думка. Яйків брат Аемон колись зміряв його і знайшов, що до сажня не вистачає піввершка.
— Ото ваш бойовий кінь, пане Цибане? — запитав панич з пір’ям. — Краще порізати його на м’ясо, більше зиску буде.
— Пан Алин часто забуває шляхетний звичай, — мовив чорнявий. — Прошу вас, пане лицарю, пробачити йому грубі слова. Алине, проси пана Дункана вибачити тобі.
— Що ж поробиш… мої вибачення, пане. — Він не чекав відповіді, а розвернув гнідого і затрусив дорогою.
Інший лицар залишився.
— Ви прямуєте на весілля, пане?
Паничева чемність чомусь підбурювала Дунка добряче смикнути його за волосся. Та він придушив свої поривання і відповів:
— Ми до перевозу, вельможний пане.
— Ми також… але вельможні тут тільки Гормик і отой жевжик, що поїхав уперед — Алин Глушняк. Я ж такий самий мандрівний заплотний лицар, як і ви. Мене кличуть Яном Скрипалем.
Еге ж, ім'я саме на заплотного лицаря. Але Дунк ніколи не бачив, щоб заплотний лицар так розкішно вдягався, узброювався та виїжджав. «Лицар з-під золотого заплоту», майнула в нього думка.
— Моє ім’я ви вже знаєте, а зброєносця кличуть Яйком.
— Мої вітання, панове. То їдьмо з нами до Білостін’я і зламаймо кілька списів на знак весілля князя Маслоплава. Ручуся, ви вмієте за себе постояти.
Дунк не бився на турнірах з часів Ясенбродської луки. «Якби виграти кілька викупів, то на шляху до півночі ми б їли, як вельможі», подумав він. Але тут пан із трьома замками на щиті мовив:
— Панові Дункану час рушати своєю дорогою. Та й нам теж.
Ян Скрипаль не звернув на старого жодної уваги.
— Я б з радістю схрестив з вами мечі, пане. Багато було в мене супротивників з різних країв та народів, але жодного разу — такої статури, як ваша. Чи ваш батько теж був велетнем?
— Я свого батька не знав.
— Прикро це чути. Мій власний панотець надто рано полишив мене на цьому світі.
Скрипаль обернувся до пана трьох замків.
— Маємо припросити пана Дункана до нашого веселого товариства.
— Не треба нам таких, як він.
Дунк не знав, що й казати. Заплотних лицарів з вітром у гамані не часто запрошували подорожувати з високородними панами. «Я б радше затоваришував з їхніми пахолками», подумав собі Дунк. Судячи з довжини їхньої валки, пан Глушняк та пан Скрипаль мали при собі машталірів — ходити за конями, кухарів — дбати про стіл, зброєносців — чистити обладунки, сердюків — берегти їхні вельможні особи від нападу. А Дунк мав при собі Яйка.
— Таких, як він? — засміявся Скрипаль. — Яких це «таких»? Великих на зріст? Та подивіться ж на нього. Нам потрібні дужі бійці. Нові мечі кращі за старі імена, як я чув від людей.
— Від дурнів ви теє чули. Ви геть нічого не знаєте про цього добродія. Може, він — просто горлоріз, а може, шпигун Кровокрука.
— Я нічий не шпигун, — відказав Дунк. — І не треба мосьпанові балакати про мене так, наче я в землі, уві сні чи десь на Стіні.
Очі-уламки кременя роздивилися його знову.
— На Стіні вам саме місце, перепрошую пана. То й рушайте просто туди, не заблукаєте.
— Не зважайте, — мовив Скрипаль. — Він у нас старий та жовчний, підозрює геть усіх. А мені, Гормику, цей хлопець до душі. Пане Дункане, чи не поїдете ви з нами до Білостін’я?
— Мосьпане, та ж я…
Хіба він може таборувати поруч з отакими людьми? Їхні пахолки поставлять шатра, машталіри поратимуть коней, кухарі подадуть каплунів або яловичі окости, а що Дунк і Яйк? Сядуть на землю коло них і гризтимуть тверду солонину?
— Я не можу.
— От бачите, — зазначив господар трьох замків. — Він своє місце знає і розуміє, що воно не поруч з нами.
Панок повернув коня на дорогу.
— Пан Глушняк уже, мабуть, на три верстви від’їхав.
— Доведеться наздогнати того блазня ще раз.
Скрипаль подарував Дункові винувату посмішку.
— Можливо, ми ще стрінемося. Я цього сподіваюся. Мрію все-таки випробувати списа проти вас.
Дунк не знав, що й казати.
— Щасти вам на полі, — нарешті спромігся він, та пан Ян уже обернувся і ринув за валкою. Старший пан рушив слідом. Дунк був радий побачити їхні спини, бо не вподобав ані ті крем’яні очі, ані зверхність пана Алина. Та й Скрипаль, хоч поводився чемно, викликав сторожкий подив.
— Дві скрипки, два мечі, зубчастий хрест, — мовив він до Яйка, вдивляючись у пилюку за панською валкою. — Чий це дім?
— Нічий, пане. Цього щита немає у жодній гербовниці.