— Скільки часу ви є лицарем? — запитав його Дунк.
— Достатньо. Буде півроку на поворот місяця. Мене висвятив пан Морган Вишеград, лицар з Гуркала, і це бачили зо два десятки люду. А лицарської справи я навчаюся, відколи народився. Верхи їздив, ще коли ногами не ходив. Вибив зуба дорослому чолов’язі, ще жодного зі своїх не втративши. Я уславлю своє ім’я в Білостін’ї. Драконяче яйце буде моїм.
— Драконяче яйце? Нагорода переможцеві? Справді?
Останній дракон помер з півстоліття тому, але пан Арлан якось бачив кладку яєць. «Вони були тверді, наче камінь, але прекрасні на вид», розповідав старий Дункові.
— Звідки в пана Маслоплава узялося драконяче яйце?
— Король Аегон подарував яйце батькові його батька, погостювавши одну ніч у його старому замку, — відповів пан Майнард Бросквин.
— Як винагороду за мужність? — перепитав Дунк.
Пан Кайл гигикнув.
— О так, і за чималу. Кажуть, коли король завітав до замку, старий пан Маслоплав, щасливий батечко, мав трьох юних дів на виданні. А на ранок усі три мали в животах королівських байстрюків. Ото гаряча вийшла нічка.
Дунк уже чув такі оповідки. Балакали, що Аегон Негідний уграв половину дівоцтва держави, багатьох полишивши з байстрюками. Іще гірше — старий король взаконив їх усіх як своїх дітей на смертному одрі. Що простих — від шинкарок, хвойд та пастушок, що Великих Байстрюків від шляхетних матерів.
— Та ми тут усі — байстрюки старого короля Аегона, якщо хоч половина з тих байок — правда.
— А чому б і ні? — докинув пан Майнард.
— Треба вам поїхати з нами до Білостін’я, — запропонував пан Кайл. — З вашим зростом ви можете впасти в око якомусь князеві й знайти собі добру службу. От я вже напевне знайду. Там на весіллі гостюватиме Джофрі Крестав, господар на Лихомості. Я зробив йому першого в житті меча, як йому було ще тільки три рочки. Вирізав з соснової дощечки для його малих рученят. Коли ж я сам був молодший, то присягав на мечі його батькові.
— Теж на сосновому? — запитав пан Майнард.
Кайл-Кіт мав досить гумору, щоб засміятися у відповідь.
— Запевняю, той був із доброї криці. Я радо знову стану з ним при боці до служби кентаврові. Пане Дункане, хай ви не хочете битися, то хоч припрошуємо вас разом з нами до весільної учти. Там будуть співці й музики, жонглери і акробати, а до того ще й ватага кумедних карликів.
Дунк хитнув головою.
— В нас із Яйком попереду довга дорога. Ми їдемо на північ, до Зимосічі. Князь Берон Старк наймає латників і сердюків, аби назавжди викинути кракенів зі своїх берегів.
— Як на мене, там надто холодно, — зазначив пан Майнард. — Хочете різати кракенів, то їдьте на захід. Ланістери будують кораблі, аби вдарити на залізняків просто в них вдома, на островах. Дагонові Грейджою тільки так і можна дати ради. Битися з ним на землі безглуздо — він собі пірне у море, та й нема його. Якщо вже діставати їх, то водою.
Певна правда у його словах була, та Дунк не надто прагнув битися з залізняками на морі. Він уже скуштував цієї страви на борту «Білої панни», яка йшла з Дорну до Старограду. Йому тоді довелося узброїтися в повний обладунок, аби допомогти корабельникам дати відсіч нападникам. Сталася кривава й відчайдушна битва. Протягом неї Дунк трохи не впав у воду, а то напевне був би його кінець.
— Престол мав би рівнятися на Старків і Ланістерів, — оголосив пан Кайл-Кіт. — Ті хоча б воюють. А що роблять Таргарієни? Король Аерис заховався між книжками. Принц Раегель скаче голий палатами Червоного Дитинця. Принц Маекар плекає свої образи у Перелітку.
Яйк пхнув вогнище палицею, порскнувши іскрами у нічну темряву. Дунк радів, що той змовчав у відповідь на згадку батькового імені. «Може, нарешті навчився припинати свого довгого язика.»
— Як на мене, винуватий Кровокрук, — вів своєї пан Кайл. — Він же Правиця Короля, а не робить геть нічого, поки ті кракени сіють вогонь і жах берегами західного моря.
Пан Майнард здвигнув плечима.
— Він не зводить ока з Тирошу, де Лихий Булат у вигнанні змовляється з синами Даемона Чорножара. Отож і тримає королівські кораблі при собі, щоб завадити нападникам перепливти море.
— Еге ж, може, й так, — зазначив пан Кайл, — та багато хто вітав би повернення Лихого Булата. Всі наші кривди ведуть початок від Кровокрука. Той білий хробак підточує саме серце держави.
Дунк спохмурнів, згадавши голову горбаня-септона з Камінного Септу.
— З такими балачками недовго і голову втратити. Дехто скаже, що ваші слова — зрада.
— Хіба правда буває зрадою? — запитав Кайл-Кіт. — За короля Даерона люди не боялися казати, що думають. А зараз?