— За гарячу голову та руде волосся. Пан Квентин Пал був майстром-мечником у Червоному Дитинці. Він вчив науки бою мого батька та дядьків. І Великих Байстрюків теж. Король Аегон обіцяв ввести його у Королегвардію, тож Вогнепал примусив власну жінку вступити до братства сестер-мовчальниць. Але до часу, коли звільнилося місце, король Аегон помер, а король Даерон замість нього ввів у Гвардію пана Вілема Вильда. Мій батько каже, що Вогнепал незгірше Лихого Булата тиснув на Даемона Чорножара, щоб той заявив свої права на корону. А потім врятував його від Королегвардії, надісланої Даероном. Пізніше Вогнепал вбив пана Листоброда коло воріт Ланіспорту, примусив Сивого Лева тікати й ховатися на Скелі. На переїзді Мандела він порубав одного за іншим синів пані Пенроз. Казали, що зберіг життя останньому на знак ласки до його матері.
— Це він шляхетно вчинив, — визнав Дунк. — То пан Квентин загинув на Червонотрав’ї?
— Ще раніше, пане, — відповів Яйк. — Якийсь лучник пустив йому стрілу в горло, коли той злазив з коня коло струмка напитися. Простого звання стрілець, ніхто й не пам’ятає його імені.
— Той простий люд стає небезпечний, як затямить собі в голову вбивати князів та зацних лицарів.
Дунк побачив, як озером повзе пором.
— Осьде він нарешті.
— Повільно якось. То ми поїдемо до Білостін’я, пане?
— Чому б ні? Хочу подивитися на яйце. — Дунк посміхнувся. — Якщо виграю той турнір, то ми обидва матимемо драконячі яйця.
Яйк кинув на нього якийсь непевний погляд.
— Що таке? Чого витріщився?
— Я б вам сказав, пане, — урочисто відповів хлопчик, — але мені треба вчитися припинати язика.
VI
Заплотних лицарів посадили набагато нижче солі — ближче до дверей, аніж до почесного помосту. Білостін’я було зовсім новим, як для замку: його звів якихось сорок років тому дід нинішнього господаря. Довколишній простий люд обзивав замок Молочнею, бо його мури, башти й палати були вибудувані з гарно обтесаного білого каменю, виламаного у Долині Арин і привезеного через гори за великі гроші. Всередині замок пишався підлогами та стовпами з молочно-білого мармуру, помережаного золотими жилками; крокви над головою були витесані з блідих стовбурів оберіг-дерев. Дункові не вистачало уяви скласти, скільки те все мало коштувати.
Трапезна палата, проте, була менша, ніж в інших замках, які він знав. «Під дах пустили, то й добре» — подумав Дунк, посівши місце на лаві між паном Майнардом Бросквином та Кайлом-Котом. Хоча їх не запрошували, але на учту пустили відразу: вважалося недобре відмовляти лицареві у гостині на своє весілля. А от молодому панові Глендону довелося тяжко.
— Вогнепал не мав ніякого сина! — почув Дунк гучні слова управителя пана Маслоплава.
Юнак відповів щось гаряче, кілька разів згадав ім’я пана Моргана Вишеграда, але управитель стояв на своєму твердо. Щойно пан Глендон торкнувся руків’я меча, як з’явилося з десяток стражників при списах. Якусь мить здавалося, що зараз розпочнеться кровопролиття. Справу врятувало лише втручання дебелого білявого лицаря на ймення Кірбі Пім. Дунк сидів надто далеко, аби чути, але бачив, як Пім обійняв управителя за плечі й щось зашепотів йому у вухо, підсміюючись. Управитель вишкірився і звернувся до пана Глендона так, що хлопець геть побуряковів. «Зараз або заплаче» — подумав Дунк, спостерігаючи за ним, — «або когось уб’є». Але після того молодого лицаря таки пустили на учту в замковій палаті.
Бідному Яйкові пощастило менше.
— Трапезна — для панства та лицарства, — бундючно повідомив замковий підчаший, щойно Дунк спробував провести хлопця досередини. — Для зброєносців, стременних слуг і стражників ми поставили столи надворі.
«Якби тобі натякнули, хто він такий, ти б йому на помості поставив престол із подушками.» Дункові не надто подобалися з виду інші зброєносці. Кількоро були одного віку з Яйком, але більшість старші, а то й старі — побиті життям горлорізи, які давно вирішили служити лицарям замість пнутися у лицарі. «А може, все вирішила за них доля.» Лицарство вимагало не самого лише шляхетського гонору та вправності зі зброєю. Кінь, меч, обладунок — то все коштувало чималих грошей.
— Думай, що кажеш, — навчав він Яйка, перш ніж залишити у товаристві зброєносців. — Тут сидять дорослі чоловіки, вони не терпітимуть твого зухвальства. Сиди, їж, слухай. Може, про щось цікаве дізнаєшся.
Для себе Дунк не бажав нічого кращого, ніж заховатися від гарячого сонця з келихом вина та набити черево як слід. Навіть заплотний лицар стомлюється по півгодини жувати кожний малесенький шматочок. На місцях нижче солі подавали не надто вишукані страви, але вдосталь, щоб наїстися, а Дунк нічого кращого й не просив.