Дунк не мав уявлення, де знаходиться опочивальня пана Маслоплава, але інші чоловіки штовхали й тягли його в потрібний бік. До того часу наречена хихотіла в нього на плечі, вся зчервоніла і майже гола, не рахуючи панчохи на лівій нозі, яка незбагненним чином витримала підйом сходами. Дунк теж налився червоним, і зовсім не від зусиль. Якби, на щастя, усі очі не були прикуті до нареченої, то кожен би побачив, як у нього стоїть у штанях. Пані Маслоплав нічим не нагадувала Танселу Зависоку, але звиваючись голою в його руках, вона таки примусила його згадати про ту, іншу. «Тансела Зависока, так її прозивали. Але для мене — зовсім не зависока.» Він подумав, чи ще колись побачить її. Деякими ночами вона, здається, йому снилася. «Тобі, бовдунку, снилося, що ти їй не байдужий.»
Опочивальня пана Маслоплава, яку він нарешті знайшов, виявилася велика та розкішна. Підлогу вкривали мирійські килими, у поставцях та по стінах горіло з сотню запашних свічок, а коло дверей стояв панцирний обладунок, викладений золотом та коштовним камінням. В опочивальні був навіть окремий нужник, влаштований у невеличкій кам’яній западині на зовнішній стіні.
Щойно Дунк скинув наречену на весільне ложе, як поруч із нею туди застрибнув карлик і вправно вхопив за цицьку. Дівчина заверещала, чоловіки вибухнули реготом, а Дунк ухопив карлика за комір і відтяг від пані. Той відчайдушно хвицявся ніжками, а Дунк тяг його до дверей, аби викинути геть, коли раптом побачив драконяче яйце.
За наказом пана Маслоплава яйце поклали на чорну оксамитову подушку на мармуровому підвищенні. Воно було набагато більше, ніж куряче, хоча й не таке велике, як він спершу гадав. Поверхню вкривали крихітні червоні лусочки — у світлі свічок та каганців вони сяяли, мов самоцвіти. Дунк упустив карлика на підлогу і підняв яйце, аби потримати хвильку. Воно було важче, ніж він гадав. «Таким можна голову комусь розбити, а шкаралупа й не трісне.» Луска під пальцями була гладенька, темно-червоне забарвлення сяяло та переливалося, коли він повертав яйце у руках. «Кров та вогонь» — подумав він, але на яйці траплялися ще й золоті цяточки, і завитки чорні, мов ніч.
— Гей, ти! Що це ти робиш, добродію?
На нього витріщався лицар, якого він не знав: дебелий чоловік з вугільно-чорною бородою та чиряками на обличчі. Але здригнутися його примусив голос: басовитий, лютий. «Це він, отой чоловік з Пиком у дворі» — зрозумів Дунк. А чоловік тим часом наказував:
— Поклади яйце. Буду вдячний, якщо ти прибереш свої бридкі пальці від скарбу його вельможності. Або ж, Седмицею присягаюся, пошкодуєш.
Лицар був значно тверезіший за Дунка, тому послухатися наказу видалося доречним. Дунк обережно поклав яйце на подушку і витер пальці рукавом.
— Я не бажав нічого поганого, пане.
«Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.» А тоді проштовхався повз чорнобородого геть із опочивальні.
На сходах галасували: чулися радісні вигуки, дівоче хихотіння. То жінки тягнули пана Маслоплава до його молодої. Дунк не бажав стрічатися з ними, тому пішов нагору, а не вниз, і опинився на даху башти під зірками. Навколо нього розливалося бліде сяйво замку в місячному світлі.
Дунка паморочило випите вино, і він сперся на поручень. «Чи мене зараз знудить? Навіщо я чіпав те яйце?» Він пригадав лялькову виставу Тансели і дерев’яного дракона, який спричинив увесь той клопіт в Ясенброді. Від цих спогадів Дунк, як завжди, відчув себе винуватим. «Аби врятувати ногу заплотного лицаря, загинуло троє добрих воїнів.» Якесь безглуздя. «Вчися на своїх помилках, бовдунк. Не таким, як ти, мішатися до справ із драконами чи їхніми яйцями.»
— Наче виліплений зі снігу.
Дунк обернувся. Позаду стояв усміхнений Ян Скрипаль у шовках та парчі.
— Хто виліплений зі снігу?
— Замок. Білий камінь під місячним сяйвом. Ви колись бували на північ від Перешийку, пане Дункане? Я чув, там сніжить навіть улітку. Вам доводилося бачити Стіну?
— Ні, мосьпане. — «Чого це він про Стіну?» — Але ми саме туди їдемо. Ми з Яйком. На північ, до Зимосічі.
— От би й мені з вами. Ви б мене провели.
— Провели? — Дунк вишкірився. — Та вона ж стоїть на кінці королівського гостинця. Тримайтеся дороги, їдьте на північ, і не проминете.