Частина перша
КАТАСТРОФА В ПОВІТРІ
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
Ураган 1865 року. — Вигуки над морською безоднею. — Повітряна куля, віднесена бурею. — Розірвана оболонка. — Навкруги тільки море. — П'ять мандрівників. — Що відбулося в гондолі. — Земля на обрії. — Розв’язка драми
Піднімаємося?
— Яке там! Донизу йдемо!
— Гірше, містере Сайрес! Падаємо!
— Боже мій! Баласт за борт!
— Останній мішок скинули!
— Як тепер? Піднімаємося?
— Ні!
— Що це? Начебто хвилі хлюпають?
— Під нами море!
— Зовсім близько, футів п’ятсот. Заглушаючи виття бурі, пролунав владний голос:
— Усе важке за борт!.. Усе кидай! Господи, врятуй нас!
Слова ці пролунали над пустельною широчінню Тихого океану близько четвертої полудні 23 березня 1865 року.
Напевно, усім ще пам’ятна жахлива буря, що розігралася 1865 року, у пору весняного рівнодення, коли з північного сходу налетів ураган і позначка барометра упала до семисот десяти міліметрів. Ураган лютував без перепочинку з 18 до 26 березня і зробив вели чемні спустошення в Америці, у Європі й в Азії, захопивши зону завширшки тисяча вісімсот миль, що простягнулася до екватора навскіс від тридцять п’ятої північної паралелі до сорокової південної паралелі. Зруйновані міста, викорчувані ліси, узбережжя, понищені морськими валами заввишки з гору, викинуті на берег кораблі, що обчислювалися сотнями за зведеннями бюро. Вірите, цілі краї, перетворені на пустелі згубною силою смерчів, які трощили все на своєму шляху, багато тисяч людей, що загинули на суші або поховані у безодні морській, — такі були наслідки цього грізного урагану. Руйнівною силою він перевершив навіть бурі, що завдали жахливих спустошень у Гавані та Гваделупі 25 жовтня 1810 року і 26 липня 1825 року,
Але в березневі дні 1865 року, коли на суші й на морі коїлися такі нещастя, не менш страшна драма розігралася в повітрі, яке стрясала буря.
Справді, ураган підхопив повітряну кулю, підкинув її, неначе м’яча, на вершину смерчу і, завертівши разом зі стовпом повітря, помчав зі швидкістю дев’яноста миль[1] на годину; куля вовчком оберталася навколо власної осі, начебто потрапила у якийсь повітряний мальстрим[2].
Під нижнім обручем сітки повітряної кулі гойдалася плетена гондола, де знаходилися п’ятеро людей, — їх ледве можна було розрізнити в густому тумані, змішаному з водяним пилом, що стояв над поверхнею океану.
Звідки ж нісся цей аеростат, жалюгідна іграшка невблаганної бурі? З якого куточка земної кулі ринувся він у небеса? Безсумнівно, він не міг вирушити в дорогу під час негоди. Але ж ураган не вщухав уже п’ять днів, — його перші ознаки проявилися 18 березня. Були всі підстави припустити, що ця повітряна куля примчалася здалеку, тому що вона напевно пролітала не менше двох тисяч миль на добу.
Мандрівники в гондолі не мали можливості встановити, чи велику відстань вони подолали і куди занесло аеростат, — для цього не було в них жодної віхи. Можливо, вони випробували на собі надзвичайно цікаве явище: линучи на крилах шаленої бурі, вони її не відчували. Куля рухалася далі, а пасажири не помічали ні її обертального руху, ні скаженого переміщення по горизонталі. Очі їхні нічого не розрізняли крізь хмари, що клубочилися під гондолою. Навколо них усе застилала завіса туману, такого щільного, що вони не могли б сказати — день зараз чи ніч. Жодного відблиску небесних світил, найменшого відлуння земних шумів, хоча б слабкого відгомону ревучого океану не долинало до них серед безмежної пітьми, доки вони летіли на великій висоті. І лише коли куля стрімко полетіла вниз, вони довідалися, що летять над бурхливими хвилями, і зрозуміли, яка небезпека загрожує їм.
Під нижнім обручем сітки повітряної кулі гойдалася плетена гондола, де знаходилися п'ятеро людей…
Але тільки-но скинули весь вантаж, що мали в гондолі, — запас патронів, зброю і провіант, куля знову піднялася і полетіла на висоті чотирьох тисяч п’ятисот футів. Почувши ревіння моря під гондолою, мандрівники вважали, що вгорі для них менше небезпеки, і без вагань викинули за борт навіть найнеобхідніші речі, тому що намагалися всіляко зберегти газ — цю душу свого повітряного корабля, який ніс їх над безоднею океану.
Ніч минула в тривогах, що були б смертельними для людей боязкіших. Нарешті, почало світати, і тільки-но розвиднилося, ураган начебто потихшав. 24 березня з раннього ранку з’явилися ознаки близького заспокоєння. На світанку навислі над морем грозові хмари піднялися високо. За кілька годин лійка смерчу розширилася, і стовп його розірвався. Ураган перетворився на «дуже свіжий вітер», тобто швидкість переміщення шарів повітря зменшилася вдвічі. Усе ще, як кажуть моряки, дув «вітер на три рифи», але розбурхані стихії майже вгамувалися.
До одинадцятої години ранку небо майже очистилося від хмар, вологе повітря набуло тієї особливої прозорості помітної після того, як пронесеться сильна буря. Здавалося, ураган не забрався геть, на захід, а припинився сам собою. Можливо, коли розірвався стовп смерчу, буря розродилася електричними розрядами, як це буває іноді з тайфунами в Індійському океані.
Але в той же час пасажири повітряної кулі знову помітили, що вони повільно, але безупинно спускаються. Оболонка кулі поступово робилася зібганою, витягувалася, і замість сферичної форми аеростат набув яйцеподібної форми.
До полудня він уже летів над морем на висоті двох тисяч футів. Обсяг кулі дорівнював п’ятдесятьом тисячам кубічних футів; завдяки таким розмірам він і міг так довго протриматися в повітрі, то піднімаючись вгору, то пливучи по горизонталі.
Щоб полегшити вагу гондоли, мандрівники вже викинули за борт останні хоч трішки важкі предмети, позбулися невеликого запасу їжі, навіть пожбурляли все, що лежало в них у кишенях; потім один з пасажирів піднявся на нижній обруч, до якого була прикріплена мотузяна сітка, що захищає оболонку кулі, й спробував щільніше прив’язати нижній клапан аеростата.
Стало зрозуміло, що втримати кулю на висоті вже неможливо, — для цього не вистачало газу.
Отже, всіх очікувала загибель!
Унизу лежав не материк, не острів, а широчінь морська. Ніде не було хоча б клаптика суші, смужки твердої землі, за яку міг би зачепитися якір аеростата.
Навкруги тільки море все ще з незбагненною люттю перекочувало хвилі. Куди не кинеш оком — скрізь тільки безмежний океан; нещасні аеронавти, хоча й дивилися з великої висоти і могли охопити поглядом простір на сорок миль навколо, не бачили берега. Перед ними розлягалася тільки водна пустеля, безжалісно схльостана ураганом, порита хвилями, — вони неслися, немов дикі коні з розхристаними гривами; гребені лютих валів, що миготіли, здавалися зверху величезною білою сіткою. Не було на видноколі ні землі, ні жодного судна!
Зупинити, будь-що-будь зупинити падіння аеростата, інакше його поглине безодня! Люди, що знаходилися в гондолі, докладали всіх зусиль, щоб швидше домогтися цього. Але старання їхні залишалися марними — куля опускалася все нижче, разом з тим вітер ніс її з надзвичайною швидкістю в напрямку з північного сходу на південний захід.
Мандрівники опинилися в жахливому становищі. Сумнівів не залишилося — вони втратили будь-яку владу над аеростатом. Усі їхні спроби ні до чого не призводили. Оболонка повітряної кулі стискалася все більше. Газ виходив з неї, і не було ніякої можливості втримати його. Спуск помітно прискорювався, до години дня гондолу відокремлювало від поверхні океану тільки шістсот футів. А газу все меншало. Він вільно випаровувався крізь розрив, що з’явився в оболонці кулі.
Викинувши з гондоли все, що там знаходилося, мандрівники змогли протриматися в повітрі кілька зайвих годин. Але це було лише відстрочкою неминучої катастрофи: якщо до ночі не з’явиться на видноколі земля, — і куля й гондола кануть у безодню океану.
Залишалося спробувати тільки один засіб, і мандрівники вдалися до нього, показавши себе людьми енергійними і відважними, котрим не раз доводилося дивитися смерті в очі. Ні найменшого нарікання не зірвалося з їхніх вуст. Вони вирішили боротися до останньої хвилини і всіма силами намагатися сповільнити падіння кулі. Гондола являла собою щось на зразок плетеного кошика і, звичайно, не могла плавати: якби вона впала у воду, відразу б затонула.
1
Тобто 46 метрів на секунду, або 166 кілометрів на годину (близько сорока двох льє, враховуючи в одному льє 4 кілометри). (