Жуль Верн
Таємничий острів
Частина перша
Загибель повітряного корабля
Розділ І
Ураган 1865 року. Вигуки у повітрі. Аеростат, підхоплений бурею. Прорвана газова оболонка. Хочкуди глянь – розбурхане море. П’ятеро мандрівників. Що сталося у гондолі? На обрії з’явилася земля. Розв’язка драми.
– Ми піднімаємось?
– Ні! Навпаки! Опускаємось!
– Гірше, пане Сайресе! Падаємо!
– О Боже! Скидайте баласт!
– Скинуто останній мішок!
– А тепер піднімаємось?
– Ні!
– Я чую щось схоже на плюскіт хвиль!
– Під гондолою море!
– До нього, здається, не більше п'ятисот футів!
Цієї миті виття вітру перекрив гучний голос:
– Скидайте усе важке! Все за борт! Господи, поможи!
Ці слова лунали над безлюдними просторами Тихого океану близько четвертої години пополудні 23 березня 1865 року.
Напевне, й досі усі пам’ятають жахливий буревій, який під час весняного рівнодення того року налетів із північного сходу, й атмосферний тиск на барометрі впав до семисот десяти міліметрів. Буревій не вщухав з 18 до 26 березня і завдав величезної шкоди в Америці, Азії та Європі, захопивши зону завширшки в тисячу вісімсот миль, що простягалася до екватора навскоси від тридцять п’ятої північної паралелі до сорокової південної паралелі. Зруйновані міста, викорчувані ліси, злизані велетенськими бурунами будівлі на узбережжях, викинуті на берег кораблі – а таких були сотні, за зведеннями інформаційного бюро «Верітас», – цілі краї, спустошені безліччю смерчів, що нищили все на своєму шляху, тисячі людей, загиблих на суші й поглинутих морською безоднею, – такі були наслідки нещадної люті того грізного буревію. За скоєним лихом він перевершив навіть ті тайфуни, що завдали неймовірної шкоди Гавані та Гваделупі 25 жовтня 1810 року і 28 жовтня 1825 року.
Отож саме тоді, коли на суші й на морі шаленів нечуваний буревій, не менша драма відбувалася і в розбурханому повітрі.
І справді, аеростат, захоплений у потужний повітряний коловорот, був винесений, мов кулька, на вершину смерчу і, обертаючись навколо своєї осі разом із стовпом повітря, помчав зі швидкістю дев’яносто миль на годину.[1]
Під нижнім обручем сітки повітряної кулі хиталася гондола з п’ятьма пасажирами, які ледве бачили один одного в густому тумані, змішаному з водяним пилом, що здіймався від самого океану.
Звідки ж летіла та повітряна куля, ота беззахисна іграшка невмолимої бурі? З якої точки землі злетіла вона за хмари? Адже аеростат, безумовно, не міг вирушити в політ під час буревію. А буревій бушував уже добрих п’ять днів, – його перші ознаки з’явилися ще 18 березня. Отож були всі підстави гадати, що прилетів він із дуже далеких країв, бо за такої швидкості долав, очевидно, не менше двох тисяч миль на добу.
Та хоч там як, повітряні мандрівники не мали жодної можливості визначити відстань, подолану відтоді, як вони піднялися в повітря, – для цього їм бракувало і точки відліку, і засобів. До того ж на них мало позначитися дуже цікаве явище: перебуваючи в епіцентрі бурі, вони її зовсім не відчували. Вони летіли й оберталися навколо своєї осі, не відчуваючи ні швидкості, ні навіть свого обертання. Їхні очі нічого не розрізняли крізь хмари, які клубочилися під гондолою. Навколо усе застеляв густий сірий туман. І та пелена була такою щільною, що навіть важко було сказати, чи то був день, а чи ніч. Жодного відблиску світла, жодного відгуку із землі, найменшого відлуння океану не могло долинути до них у темне безмежжя, поки вони летіли у верхній зоні смерчу. І лише після стрімкого спуску, побачивши під гондолою розбурхані хвилі, мандрівники нарешті збагнули, яка небезпека чигає на них.
Тим часом аеростат, з якого було скинуто всі важкі предмети: набої, зброю й провізію, – знову піднявся у верхні шари атмосфери на висоту чотири тисячі п’ятсот футів. Пасажири, побачивши під гондолою море, і вважаючи, що вгорі небезпека не така загрозлива, як унизу, не вагаючись, викинули за борт найнеобхідніші речі, аби лише зберегти життєдайний газ – душу літального апарату, що ніс їх над морською безоднею.
Ніч минула серед тривог, що були б смертельними для менш мужніх людей. Потім знову розвиднилося, і з настанням нового дня буревій помітно почав ущухати. 24 березня ще вдосвіта з’явилися перші ознаки припинення бурі. А на світанку хмари порідшали й піднялися високо в небо. За кілька годин вирва смерчу розійшлася і його стовп розпався. Ураганний вітер перейшов у штормовий, тобто швидкість руху атмосферних шарів зменшилася вдвічі. На ту пору, як кажуть моряки, дув «вітер на три рифи», та все ж таки стихія, безперечно, трохи вгамувалася.
1
Тобто 46 метрів за секунду, або 166 кілометрів на годину (близько 42 льє, рахуючи, що в кожному льє понад чотири кілометри). – Прим. авт.