– От що: раз ми не можемо збити їх на льоту, спробуймо ловити їх на вудку.
– Як коропів? – вигукнув хлопець, здивований такою пропозицією.
– Атож, – поважно відповів Пенкроф.
Він знайшов у траві півдюжини тетерячих гнізд, у кожному з яких було двоє-троє яєць. Моряк пильнував, щоб не торкнутися гнізд, знаючи, що птахи неодмінно до них повернуться, і розставляв навколо них не сильця з петлями, а справжні вудочки з гачком на кінці, які приготував з таким терпінням і спритністю, що це зробило б честь навіть учневі Ісаака Уалтона[5]. Герберт стежив за цією роботою із цілком зрозумілою зацікавленістю, та все ж сумнівався в успіху морякового задуму. Жилки той зробив із тонких, зв’язаних між собою ліан завдовжки від п’ятнадцяти до двадцяти футів. Замість гачків на кінці ліан поприв’язував міцні гачкуваті шпички, які відламав од карликової акації. За наживку слугували великі товсті черви, що повзали по землі.
Закінчивши роботу, спритно крадучись у високій траві, Пенкроф розклав кінці жилок з наживкою біля гнізд тетеруків, а решту кінців зібрав у один пучок і сховався з Гербертом за великим товстим деревом. І тоді обидва стали терпляче чекати. Тут треба сказати, що Герберт не дуже сподівався на успіх морякового винаходу.
Минуло понад півгодини, і, як і передбачав Пенкроф, кілька пар тетеруків повернулося у свої гнізда. Вони підстрибували, подзьобували щось на землі і зовсім не відчували присутності поблизу мисливців, котрі передбачливо засіли з підвітряного від птахів боку.
Тепер Герберт відчув справжній азарт. Він затамував дух, а Пенкроф, витріщивши очі, розтуливши рота і випнувши губи, наче він уже жував тетерятину, взагалі майже не дихав.
Проте тетеруки байдуже походжали поміж гачками. Тоді Пенкроф став потроху посмикувати – і наживка заворушилася, ніби черви були ще живими.
Немає сумніву, що в цю хвилину моряк хвилювався дужче, ніж рибалка, котрий сидить на березі з вудочкою, не бачачи своїх жертв крізь товщу води.
Посмикування незабаром привернуло увагу тетеруків, і ті стали дзьобати наживку. Троє тетеруків, очевидно, найжадібніших, проковтнули її разом з гачком. Несподівано Пенкроф різко підсік свої вудочки, і лопотіння крил засвідчило, що птахи попалися.
– Ура! – закричав моряк, кидаючись до дичини і миттю схопивши здобич.
Герберт заплескав у долоні. Хлопець уперше бачив відловлювання птахів, зате моряк скромно сказав, що хоча він і не вперше застосовує такий спосіб, проте не йому належить заслуга цього винаходу.
– У всякому разі, – додав він, – у нашому становищі нам ще й не таке доведеться вигадувати.
Тетеруків зв’язали за лапки, і Пенкроф, щасливий, що вони не з порожніми руками, і бачачи, що вже вечоріє, вирішив повертатися додому. Дорогу їм указувала течія річки, залишалося тільки йти берегом, і близько шостої вечора, досить стомлені мандрівкою, вони повернулися до Комина.
Розділ VII
Наб іще не повернувся. Роздуми журналіста. Вечеря. Напередодні тривожної ночі. Жахлива гроза. Пошуки у нічну пору. Боротьба з дощем і вітром. За вісім миль відпершої стоянки.
Схрестивши на грудях руки, Гедеон Спілет нерухомо стояв на березі й дивився, як над морем зі сходу швидко насувається на все небо аж до зеніту темна грозова хмара. Дув сильний вітер, і під кінець дня різко похолодало. Небо зловісно насупилось, у всій природі виразно відчувалися перші ознаки грози.
Герберт зайшов у Комин, а Пенкроф попростував до журналіста. Той, поглинутий думками, не помітив, як він підійшов.
– Нас чекає тривожна ніч, пане Спілете! – сказав моряк. – Така буде злива та вітер, що всі буревісники[6] тішитимуться.
Журналіст обернувся, помітив Пенкрофа і несподівано запитав: