Дівчині здавалося, що лише зараз вона усвідомила зловісний характер місії, до якої вони так легковажно взялися. Усе починалося, як на сторінках роману. Зараз, втративши всю чарівність, історія перетворювалася на похмуру реальність. Усе, що мало значення, — це Томмі. Багато разів на день Таппенс рішуче змахувала сльози з очей.
— Мала дурепо, — казала вона собі, — не скигли. Звісно, він тобі подобається. Ти знаєш його все життя. Але не треба розводити через це сентименти.
Водночас Борис більше не показувався. Він не приходив до квартири, і Джуліус у своїй автівці чекав марно. Таппенс поринула в нові роздуми. Вона визнавала слушність доводів Джуліуса, та все ж не до кінця відмовилася від ідеї звернутися до сера Джеймса Піла Еджертона. Власне, вона зайшла так далеко, що стала шукати його адресу в довіднику. Чи хотів він попередити її того дня? Якщо так, то чому? Звісно, вона мала підстави хоча б попросити роз’яснень. Він дивився на неї з такою добротою. Певно, міг би розповісти їм щось про місіс Вандемеєр, що дало б підказку стосовно місцеперебування Томмі.
Хай там як, вирішила Таппенс, звично знизавши плечима, варто спробувати. І вона спробує. У неділю в неї був вільний вечір. Вона зустрінеться з Джуліусом, переконає його стати на свій бік, і вони візьмуть лева в його ж лігві.
Коли настав цей день, знадобилося багато зусиль, щоб умовити Джуліуса, але Таппенс твердо стояла на своєму.
— Шкоди від цього не буде, — постійно твердила вона. Врешті-решт Джуліус здався, і вони рушили в автівці на Карлтон-Гауз-Террас.
Двері відчинив бездоганний дворецький. Таппенс трохи нервувалася. Зрештою, це може бути справді неймовірним зухвальством з її боку. Вона вирішила не питати, чи сер Джеймс удома, а звернутися більш особистим тоном.
— Ви не могли б запитати сера Джеймса, чи можна зустрітися з ним на кілька хвилин? Я маю важливе повідомлення для нього.
Дворецький пішов і повернувся за кілька хвилин. — Сер Джеймс прийме вас. Сюди, будь ласка. Він провів їх до кімнати в глибині будинку, обставленої як бібліотека. Колекція книжок була дивовижна, і Таппенс помітила, що одна зі стін присвячена працям зі злочинів та кримінології. Тут було кілька шкіряних крісел з товстою набивкою і старомодний відкритий камін. Біля вікна стояв великий письмовий стіл з відкидною стільницею, вкритий паперами, за яким сидів господар будинку.
Він підвівся їм назустріч.
— Маєте для мене повідомлення? А... — Він з усмішкою впізнав Таппенс. — Це ви? Принесли звістку від місіс Вандемеєр, гадаю?
— Не зовсім, — відповіла Таппенс. — Власне, боюся, я сказала це лише для того, щоб точно потрапити сюди. О, до речі, це містер Гершайммер, сер Джеймс Піл Еджертон.
—Дуже приємно, — сказав американець, простягаючи руку.
— Може, ви обоє сядете? — запропонував сер Джеймс. І підсунув два стільці.
— Сер Джеймс, — заговорила Таппенс, сміливо сідаючи, — визнаю, ви подумаєте, що з мого боку це страшенне зухвальство — приходити сюди ось так. Бо, звісно, це ніяк вас не обходить, і, знову-таки, ви дуже важлива людина, а ми з Томмі зовсім не важливі.
Вона перевела подих.
— Томмі? — спитав сер Джеймс, дивлячись на американця.
— Ні, це Джуліус, — пояснила Таппенс. — Я дещо нервуюсь, і тому жахливо пояснюю. Насправді я хочу знати, що ви мали на увазі того дня. Хотіли застерегти мене від місіс Вандемеєр? Хотіли, так?
— Моя дорога юна леді, як пригадую, я лише сказав, що є місця, де можна знайти не гіршу роботу.
— Так, знаю. Але ж це був натяк?
— Ну, може й був, — похмуро визнав сер Джеймс.
— То от, я хочу знати більше. Хочу знати, чому ви дали мені цей натяк.
У відповідь на її серйозність сер Джеймс усміхнувся.
— Здається, леді подає проти мене позов за дифамацію?
— Авжеж, — продовжувала Таппенс. — Я знаю, адвокати завжди страшенно обачні. Та хіба не можна спочатку сказати: «моя неупереджена думка», а потім — те, що ми хочемо сказати.
— Що ж, — сказав сер Джеймс, досі всміхаючись, — тоді моя неупереджена думка така: якби я мав молодшу сестру, змушену заробляти собі на життя, то не хотів би бачити її на службі в місіс Вандемеєр. Я відчув на собі обов’язок просто натякнути вам. Це не місце для юної недосвідченої дівчини. Ось і все, що я можу вам сказати.
— Так, — замислено сказала Таппенс. — Дуже вам дякую. Але, знаєте, я не така вже й недосвідчена. Я чудово знала, що вона погана людина, коли наймалася до неї — власне, саме тому я туди й пішла... — Вона змовкла, побачивши збентеження на обличчі адвоката, і продовжила: — Мабуть, буде краще, якщо я розповім вам всю історію, сер Джеймс. Я відчуваю, що ви вмить збагнули б, якби я збрехала, тож можете дізнатися все від самого початку. Що скажете, Джуліусе?
— Якщо ви вже так вирішили, я одразу почав би з фактів, — відповів американець, який до цього сидів мовчки.
— Так, розкажіть мені про це, — сказав сер Джеймс. — Хочу знати, хто такий Томмі.
Тож заохочена Таппенс пустилася розповідати, а адвокат слухав її з пильною увагою.
—Дуже цікаво, — промовив він, коли вона закінчила. — Чимало з того, що ви розповіли, дитя моє, мені вже відомо. Я мав власні версії щодо Джейн Фінн. Поки ви надзвичайно добре просувалися, але доволі підступно було з боку — як він вам назвався? — містера Картера залучати вас, два юні створіння, у справу такого ґатунку. До речі, яка початкова роль містера Гершайммера? Ви так і не сказали.
Джуліус відповів за себе.
— Я двоюрідний брат Джейн, — пояснив він, повертаючи адвокатові його пронизливий погляд.
—А!
— О, сер Джеймс, — випалила Таппенс, — як гадаєте, що сталося з Томмі?
— Гм. — Адвокат підвівся й заходив взад-вперед. — Коли ви приїхали, юна леді, я саме збирав свої сильця. Їду нічним потягом до Шотландії на кількаденне полювання. Але є й інші види полювання. Я серйозно розмірковую над тим, щоб залишитись і подивитися, чи не вдасться натрапити на слід вашого хлопця.
— О! — Таппенс захоплено стиснула руки.
— І все одно, як я вже казав, було дуже підступно з боку... Картера відрядити вас, двох таких юних, на подібну роботу. А зараз, не сприйміть як образу, міс... е-е...
— Каулі. Пруденс Каулі. Але друзі кличуть мене Таппенс.
— Гаразд, міс Таппенс, адже я безумовно кажу як друг. Не ображайтесь, що я вважаю вас надто молодою. Молодість — це вада, яку дуже легко перерости. І стосовно вашого юного друга Томмі...
— Так. — Таппенс стиснула руки.
— Правду кажучи, схоже на те, що справи в нього кепські. Він поткнувся туди, куди його не запрошували. У цьому немає жодних сумнівів. Але не полишайте надії.
— А ви справді нам допоможете? Ось бачите, Джуліусе! Він не хотів, щоб я сюди приходила, — пояснила вона.
— Гм, — мовив адвокат, обдарувавши Джуліуса ще одним гострим поглядом. — 1 чого б це?
— Я вважав, що недобре турбувати вас через такі дрібні справи.
— Розумію.
Він зробив паузу.
— Ці дрібні справи, як ви кажете, безпосередньо стосуються справ дуже великих. Мабуть, більших, ніж ви чи міс Таппенс здогадуєтесь. Якщо цей хлопець живий, він може мати дуже цінну інформацію. Тож ми повинні його знайти.
— Так, але як? — скрикнула Таппенс. — Я вже обміркувала всі можливі способи.
Сер Джеймс усміхнувся.
— Але поряд є ще одна особа, яка з усією ймовірністю знає, де він, або знає про всі події, до яких може бути причетний.
— Хто ж це? — розгубилася Таппенс.
— Місіс Вандемеєр.
— Так, але вона нізащо нам не скаже.
— О, і тут до гри вступаю я. Цілком імовірно, що я зможу переконати місіс Вандемеєр розповісти те, що я хочу знати.
— Як? — спитала Таппенс, широко розплющуючи очі.
— А, лише поставлю їй кілька запитань, — легко відповів сер Джеймс. — Так роблять у нас, знаєте.
Він побарабанив пальцями по столу, і Таппенс знову відчула потужну силу, яку випромінював цей чоловік.
— А якщо не розповість? — раптом спитав Джуліус.
— Гадаю, розповість. Я маю кілька потужних важелів. Якщо ж ні, то в такому малоймовірному випадку завжди е можливість підкупу.