— А вам просто трапилося бути поряд, — докинув Томмі. — Щось трохи схоже на казку?
Але сер Джеймс був надто обачний, щоб втягуватись у перепалку.
— Збіги — цікава штука, — сухо промовив він.
Проте зараз Томмі був упевнений у тому, що раніше лише підозрював. Присутність сера Джеймса в Манчестері була не випадковістю. Анітрохи не збираючись кидати справу, як гадав Джуліус, він якимись власними способами віднайшов зниклу дівчину. Єдине, що спантеличувало Томмі: яка причина всієї цієї секретності? Він вирішив, що це примха адвокатського розуму.
Джуліус заговорив.
— Після вечері, — оголосив він, — я одразу їду побачитися з Джейн.
— Боюся, це неможливо, — заперечив сер Джеймс. — Дуже малоймовірно, що вони дозволять їй приймати відвідувачів о такій порі. Я радив би зробити це завтра вранці, близько десятої.
Джуліус спалахнув. Було в сері Джеймсі щось таке, що завжди підбурювало його до протистояння. Це був конфлікт двох владних особистостей.
— Усе одно, я маю намір поїхати туди сьогодні й перевірити, чи зможу переконати їх порушити дурнуваті правила.
— Це абсолютно марно, містере Гершайммере.
Слова пролунали, наче постріл з пістолета, і Томмі різко підняв очі. Джуліус нервувався і хвилювався. Рука, якою він підніс склянку до рота, злегка трусилась, але очі з викликом тримали погляд сера Джеймса. На мить здалося, що ворожість між ними двома от-от розгориться полум’ям, але врешті-решт Джуліус опустив погляд, переможений.
— Наразі, гадаю, ви тут бос.
—Дякую, — відповів інший. — То домовимось на десяту?
З довершеною невимушеністю він обернувся до Томмі.
— Мушу зізнатися, містере Бересфорде, для мене було неабияким сюрпризом побачити вас тут сьогодні ввечері. Останнє, що я про вас чув, це що ваші друзі глибоко стурбовані вашою долею. Про вас не було звісток кілька днів, і міс Таппенс схильна була думати, що вас спіткали негаразди.
— Так і було, сер! — Томмі посміхнувся своїй згадці. — Ніколи в житті не був у складнішій ситуації.
Відповідаючи на запитання сера Джеймса, він стисло виклав свої пригоди. Коли розповідь добігла кінця, адвокат подивився на нього з новим інтересом.
— Ви чудово виплуталися з халепи, — серйозно сказав він. — Вітаю вас. Ви виявили неабияку винахідливість і чудово зіграли свою роль.
Томмі зашарівся від похвали, від чого його обличчя набуло креветкового відтінку.
— Я не зумів би втекти, якби не ця дівчина, сер.
— Так, — сер Джеймс трохи всміхнувся. — Пощастило вам, що їй трапилося... е-е... мати прихильність до вас.
Томмі хотів було заперечити, але сер Джеймс продовжував:
— Я так гадаю, немає сумніву, що вона одна з банди?
— Боюся, що так, сер. Я подумав: може, вони утримують її силою, але її вчинки з цим не в’яжуться. Бачите, вона повернулася до них, коли могла втекти.
Сер Джеймс замислено кивнув.
— Що вона казала? Якесь побажання, щоб її відправили до Маргарити?
— Так, сер. Гадаю, вона мала на увазі місіс Вандемеєр.
— Вона завжди підписувалася як Рита Вандемеєр. Усі друзі кликали її Ритою. І все ж, гадаю, ця дівчина звикла називати її повним ім’ям. І тієї миті, як вона кликала її, місіс Вандемеєр помирала або вже була мертва! Цікаво! Є кілька моментів, які вражають своєю невизначеністю — наприклад, раптова зміна їхнього ставлення до вас. До речі, в будинку, звісно, сталась облава?
— Так, сер, але вони вшилися.
— Авжеж, — сухо сказав сер Джеймс.
— І жодних доказів не залишили.
— Цікаво... — Адвокат замислено постукав по столу.
Щось у його тоні змусило Томмі підняти голову. Невже очі цього чоловіка побачили щось, до чого їхні були сліпі? Він імпульсивно заговорив:
— Шкода, що вас там не було, сер, під час обшуку будинку!
— Хотів би я там бути, — тихо сказав сер Джеймс. Мить він сидів мовчки. А тоді підняв очі. — А потім? Що ви робили потім?
Мить Томмі приголомшено дивився на нього. А тоді його осяйнуло, що, звісно, адвокат нічого не знає.
— Я забув, що ви не знаєте про Таппенс, — повільно сказав він. Моторошна тривога, на якийсь час забута у хвилюванні від звістки, що нарешті знайшлася Джейн Фінн, знову накрила його.
Адвокат різко поклав ніж і виделку.
— Щось сталося з міс Таппенс? — Його голос лунав вкрай напружено.
— Вона зникла, — сказав Джуліус.
— Коли?
— Тиждень тому.
— Як?
Сер Джеймс буквально вистрілював запитаннями. Томмі й Джуліус по черзі переповіли йому події останнього тижня та свої марні пошуки.
Сер Джеймс одразу перейшов до суті справи.
— Телеграма, підписана вашим ім’ям? Тоді вони достатньо знали про вас обох. Не були впевнені, як багато ви дізнались у тому будинку. Викрадення міс Таппенс — їхній зустрічний крок у відповідь на вашу втечу. Якщо знадобиться, вони можуть закрити вам рота тим, що може статися з нею.
Томмі кивнув.
— Саме так я й подумав, сер.
Сер Джеймс пильно вдивився у нього.
— Ви дійшли такого висновку? Непогано... непогано. Цікаво те, що вони точно не знали нічого про вас, коли тільки-но вас ув’язнили. Ви впевнені, що ніяким чином не розкрили своєї особи?
Томмі похитав головою.
— Так і є, — кивнув Джуліус. — Тож я гадаю, хтось їх напоумив — і не раніше, ніж недільного ранку.
— Так, але хто?
— Той всемогутній та всюдисущий містер Браун, звісно!
У голосі американця лунала слабка нота роздратування, що змусило сера Джеймса різко підняти очі.
— Ви не вірите в містера Брауна, містере Гершайммере?
— Ні, сер, не вірю, — емоційно відпарирував молодий американець. — Тобто не вірю як у такого. Я дійшов упевненості, що це вигадана особа — просто опудало, щоб лякати дітей. Справжній голова цієї справи — той російський тип, Краменін. Гадаю, він цілком здатен керувати революціями в трьох країнах водночас, якщо схоче! А той тип Віттінґтон, певно, голова їхнього англійського крила.
— Я з вами не згоден, — відрізав сер Джеймс. — Містер Браун існує.
Він обернувся до Томмі.
— Ви випадково не бачили, як саме передали цю телеграму?
— Ні, сер, боюся, що ні.
— Гм. Вона з вами?
— Вона нагорі, сер, у моїй сумці.
— Я хотів би поглянути на неї. Без поспіху. Ви згаяли тиждень... — Томмі похнюпив голову, — ще день-два — і вже було б несуттєво. Спочатку розберемося з міс Джейн Фінн. Потім візьмемося рятувати з неволі міс Таппенс. Не думаю, що їй загрожує нагальна небезпека. Тобто, доки вони не знають, що Джейн Фінн у нас і що до неї повернулася пам’ять. Ми повинні за будь-яку ціну тримати це в таємниці. Зрозуміло?
Інші двоє погодились і, домовившись про зустріч на завтра, видатний адвокат пішов.
О десятій годині двоє молодих чоловіків були в призначеному місці. Сер Джеймс зустрів їх на порозі. Він один не видавався схвильованим. Адвокат представив їх лікареві.
— Містер Гершайммер — містер Бересфорд — доктор Ройленс. Як пацієнтка?
— Почувається добре. Вочевидь гадки не має, скільки часу спливло. Цього ранку спитала, скількох
врятували з «Лузитанії» та чи про це вже написали в газетах. Цього, звісно, і треба було очікувати. Проте здавалося, що вона має щось на думці.
— Гадаю, ми можемо полегшити її тривогу. Можна нам до неї?
— Звісно.
Серце Томмі забилося відчутно швидше, коли вони пішли нагору слідом за лікарем. Нарешті Джейн Фінн! Довго розшукувана, таємнича, униклива Джейн Фінн! Яким шалено неймовірним успіхом це здавалося! І ось тут, у цьому будинку, лежала дівчина, у чиїх руках було майбутнє Англії, а її спогади майже дивом повернулися. Придушений стогін зірвався з губ Томмі. Якби ж то Таппенс була зараз поряд, щоб розділити тріумфальне завершення їхньої спільної пригоди! А тоді він рішуче відкинув думку про Таппенс. Його впевненість у сері Джеймсі зростала. Був той, хто безпомилково вивідає місцеперебування Таппенс. І водночас — Джейн Фінн! Аж раптом його серце стиснув страх. Усе здавалося таким легким... А що як вони знайдуть її мертвою... вбитою рукою містера Брауна?