Томмі, після секундного подиву, порився в пам’яті.
— Не можу такого сказати, — відповів він нарешті. — Принаймні не пригадую. А що?
— Бо в останні два місяці я перетворився на сентиментального ідіота через Джейн! Уперше як мені на очі потрапила її світлина, моє серце утнуло все те, про що зазвичай читаєш в романах. Мабуть, мені соромно це визнавати, але я приїхав сюди, твердо вирішивши знайти її, усе владнати й забрати її додому як місіс Джуліус П. Гершайммер!
— О! — захоплено мовив Томмі.
Джуліус хутко розпрямив ноги й продовжив:
— Це просто показує, на якого цілковитого бевзя може перетворитися чоловік! Один погляд на дівчину у плоті — і я зцілився!
Томмі, якому як ніколи відібрало мову, знову видушив з себе:
— О!
— Не в образу Джейн, зауваж собі, — продовжував той. — Вона справді гарна дівчина, і який-небудь хлопець закохається в неї з першого погляду.
— Я подумав, що вона доволі гарненька дівчина, — сказав Томмі, віднайшовши мову.
— Звісно. Та анітрохи не схожа на себе на фото. Принаймні я гадаю, що це вона — має бути — бо я її одразу впізнав. Якби я зустрів її в юрбі, то сказав би: «Ось дівчина, чиє обличчя мені знайоме», одразу і без вагань. Але було щось у тому фото... — Джуліус похитав головою й видав зітхання. — Гадаю, романтика — доволі химерна штука!
— Можливо, — холодно мовив Томмі, — якщо можна приїхати закоханим в одну дівчину, а за два тижні просити руки іншої.
Джуліусу вистачило гречності зробити розгублений вигляд.
— Ну, знаєш, я трохи втомився від думки, що ніколи не знайду Джейн — та й усе одно, це була повна дурість. А потім — ну, французи, наприклад, набагато розважливіше дивляться на речі. Вони відмежовують романтику від шлюбу...
Томмі спалахнув.
— Трясця! Якщо...
Джуліус спішно перервав його.
— Тихо, не поспішай. Я не про те, що ти подумав. Я так розумію, американці вищої думки про моральність, ніж навіть ви. Я лише кажу, що французи по-діловому ставляться до шлюбу: знайти двох людей, які пасують одне одному, врахувати питання грошей і підійти до справи практично і по-діловому.
— Якщо спитаєш мене, — сказав Томмі, — ми зараз просто достобіса ділові. Завжди питаємо: «А чи це окупиться?» Чоловіки вже достатньо зіпсовані, а дівчата ще гірші!
— Заспокойся, синку. Не треба так гарячкувати.
— А мені гаряче, — відрізав Томмі.
Джуліус подивився на нього й вирішив, що краще промовчати.
Однак дорогою до Голігеда Томмі мав вдосталь часу охолонути, і коли вони рушили в призначеному напрямку, на його обличчя повернулася бадьора усмішка.
Порадившись і звірившись із дорожньою мапою, вони цілком успішно погодили маршрут, тож без особливих складнощів змогли взяти таксі й вирушити трасою до Треддур-Бей. Наказали водієві їхати повільно й пильно придивлялися, щоб не проґавити стежку. І знайшли її незабаром по тому, як виїхали з міста. Томмі різко зупинив машину, буденним тоном спитав, чи ця стежка веде до моря, і, почувши, що так, щедро розплатився з водієм.
За мить таксі вже повільно пихтіло назад до Голігеда. Томмі з Джуліусом дивилися йому вслід, доки не зникло з очей, а тоді звернули на вузьку стежку.
— Гадаю, це той шлях? — із сумнівом запитав Томмі. — Їх тут, мабуть, безліч.
— Звісно, той. Поглянь на дрік. Пам’ятаєш, що казала Джейн?
Томмі подивився на буйні зарості золотавого цвіту обіч стежки, і це переконало його.
Вони спускались один за одним. Попереду йшов Джуліус. Двічі Томмі неспокійно роззирався навколо. Джуліус обернувся.
— Що сталося?
— Не знаю. У мене якесь передчуття. Постійно здається, що за нами стежать.
— Бути не може, — впевнено сказав Джуліус. — Ми б побачили.
Томмі мусив визнати, що це правда. Однак відчуття неспокою лише поглибилося. Усупереч власній волі він вірив у всемогутність ворога.
— Я майже хочу, щоб цей тип нагодився, — сказав Джуліус. Погладив кишеню. — Малюку Вільяму не терпиться повправлятися!
— Ти завжди носиш це... його... із собою? — з палкою цікавістю спитав Томмі.
— Майже завжди. Гадаю, ніколи не знаєш, що може трапитись.
Томмі шанобливо промовчав. Він був вражений Малюком Вільямом. Наче той суттєво відсунув погрозу з боку містера Брауна.
Стежка пробігала уздовж кручі, паралельно до моря. Раптом Джуліус зупинився так різко, що Томмі врізався в нього.
— Що сталося? — спитав він.
— Поглянь. Хіба не дивовижа!
Томмі подивився. Попереду виділялась і наполовину затуляла стежку величезна брила, із явною чудернацькою подобою до тер’єра на задніх лапах.
— Ну, — сказав Томмі, відмовляючись поділяти емоції Джуліуса, — ми ж саме це й очікували побачити, ні?
Джуліус сумно подивився на нього й похитав головою.
— Британський зануда! Звісно, очікували — та все одно, мене трохи ошелешує бачити, що воно саме там, де ми й сподівались його знайти!
Томмі, чий спокій був радше набутим, ніж природним, нетерпляче переступив з ноги на ногу.
— Уперед. Як щодо діри?
Вони пильно роздивилися стіну кручі. Томмі чув, як сам по-ідіотськи промовляє:
— Через стільки років дроку тут не буде.
І Джуліус сумно відповів:
— Гадаю, твоя правда.
Томмі раптом вказав на щось тремкою рукою. — Як щодо тієї щілини?
Джуліус відповів тремким голосом:
— Це воно... точно.
Вони подивились один на одного.
— Коли я був у Франції, — пригадав Томмі, — щоразу, як мій денщик не міг покликати мене, то завжди казав, що має дивне передчуття. Я ніколи в це не вірив. Але мав він його чи ні, таке почуття існує. І зараз я його маю! Страшенно!
Він подивився на скелю з якоюсь болісною пристрастю.
— Чорт! — скрикнув він. — Це неможливо! П’ять років! Подумай лише! Хлопці, що обносять пташині гнізда, пікніки — тисячі людей тут ходять! Вони не можуть бути тут! Сотня до одного, що їх тут немає! Це всупереч усьому розумному!
Звісно, він відчував, що це неможливо — здебільшого, мабуть, тому, що не міг повірити у власний успіх там, де стільки людей зазнали невдачі. Усе було надто легко, тож паперів тут бути не могло. Заглибина виявиться порожня.
Джуліус подивився на нього, розпливаючись в усмішці.
— Гадаю, тепер ти точно ошелешений, — розтягнуто промовив він з якоюсь насолодою. — Що ж, уперед!
Він сунув руку в щілину й легко скривився.
— А тут тісненько. Рука Джейн, мабуть, на кілька розмірів менша за мою. Нічого не відчуваю — ні, стривай, що це? Господи Боже!
І він ривком висмикнув нагору маленький безбарвний пакет.
— Це точно вони. Зашиті в церату. Потримай, доки дістану ножа.
Сталося неймовірне.
Томмі ніжно тримав у пальцях дорогоцінний пакунок. Їм вдалося!
—Дивно, — тупо пробурмотів він, — я думав, що стіжки мали б зогнити. А на вигляд — зовсім як нові.
Вони обережно розрізали їх і зірвали тканину. Всередині був маленький згорнутий аркуш паперу. Тремкими руками вони розгорнули його. Аркуш був порожній! Вони спантеличено дивились один на одного.
— Пусто! — випалив Джуліус. — Невже Ден-верз — лише для відводу очей?
Томмі похитав головою. Таке припущення його не задовольнило. Раптом його обличчя прояснилося.
— Зрозумів! Симпатичні чорнила!
— Ти так гадаєш?
— Принаймні варто спробувати. Зазвичай усе робить жар. Знайди трохи хмизу. Розведемо багаття.
За кілька хвилин весело палало маленьке вогнище з сучків та листя. Томмі підніс аркуш паперу до вогню. Папір трохи згорнувся від жару. Нічого більше.
Раптом Джуліус схопив його за руку й вказав туди, де проступали літери блідо-коричневого кольору.
— Боже мій! Ти вгадав! Справді, ця твоя ідея виявилася блискучою. Мені й на думку не спало.
Томмі ще кілька хвилин тримав папірець у тому самому положенні, доки не вирішив, що жар зробив свою роботу. А тоді прибрав його. І за мить у нього вирвався крик.