Звісно, це було неможливо! І все ж вона мало не повернулася, щоб відсунути завісу й переконатися...
Вони саме входили в кімнату для полонених. Тут нікому не сховатися, подумала Таппенс, зітхнувши з полегшенням, і одразу ж обурено висварила себе. Не можна піддаватися цій дитячій уяві — цьому химерному непозбувному відчуттю, що містер Браун у будинку... Цить! Що це було? Потаємні кроки на сходах? Хтось таки був у будинку! Абсурд! Вона стає істеричною.
Джейн рушила одразу до картини з Маргаритою. Твердою рукою зняла її з гачка. Пил товстим шаром лежав на картині, фестони павутиння висіли між нею та стіною. Сер Джеймс передав їй кишеньковий ніж, і вона віддерла бурий папір позаду картини... Звідти випала рекламна сторінка з журналу. Джейн підібрала її. Розділивши пошарпані внутрішні краї, дістала два тонкі аркуші, вкриті написами!
Цього разу не підробка! Справжні!
— Вони в нас, — промовила Таппенс. — Нарешті...
Тієї миті від емоцій їм перехопило подих. Забулися тихі скрипи, уявні шерехи, що лунали хвилину тому. Жоден з них нічого не бачив перед собою, окрім того, що тримала в руках Джейн.
Сер Джеймс взяв аркуші, уважно розгледів.
— Так, — тихо сказав він, — це той злощасний проект договору!
— Нам вдалося, — промовила Таппенс. У її голосі був захват і майже здивована невіра.
Сер Джеймс луною повторив її слова, обережно згорнувши аркуші й ховаючи до свого записника, а тоді з цікавістю обвів поглядом брудну кімнату.
— Це тут ваш юний друг був замкнений так довго? — спитав він. — Справді зловісна кімната. Ви зауважили про відсутність вікон і товщу добре підігнаних дверей. Що б тут не відбулося, зовні цього ніколи не почують.
Таппенс здригнулася. Його слова пробудили в ній неясну тривогу. Що, як у будинку справді хтось ховається? Хтось, хто може замкнути їху цій кімнаті й покинути вмирати, як щурів у пастці? А тоді вона усвідомила абсурдність цієї думки. Будинок оточений поліцією, котра, якщо вони не з’являться, не вагаючись ввійде в дім і ретельно все обшукає. Вона всміхнулася власній дурості — а тоді підняла очі й здригнулась, побачивши, що сер Джеймс дивиться на неї. Він виразно кивнув їй.
— Саме так, міс Таппенс. Ви відчуваєте небезпеку. Як і я. Як і міс Джейн.
— Так, — визнала Джейн. — Абсурдно, але я нічого не можу вдіяти.
Сер Джеймс кивнув знову.
— Ви відчуваєте — всі ми відчуваємо — присутність містера Брауна. Так... — коли Таппенс зробила рух, — у цьому немає сумніву — містер Браун тут...
— У цьому будинку?
— У цій кімнаті... Не розумієте? Містер Браун — це я...
Заціпенілі, вони, не вірячи очам, дивились на нього. Самі риси його обличчя змінилися. Перед ними стояв інший чоловік. Він усміхнувся повільною жорстокою посмішкою.
— Жодна з вас не покине цієї кімнати живою! Ви щойно сказали, що нам вдалося. Мені вдалося! Проект договору мій. — Його усмішка розповзлася, коли він глянув на Таппенс. — Розповісти вам, як буде? Рано чи пізно поліція ввійде сюди і знайде трьох жертв містера Брауна — трьох, а не двох, розумієте? Але, на щастя, третя жертва не буде мертвою, лише пораненою, і зможе описати напад в усіх подробицях! Договір? Він у руках містера Брауна. Адже ніхто не подумає обшукати кишені сера Джеймса Піла Еджертона!
Він обернувся до Джейн.
— Ви мене перехитрували. Віддаю вам належне. Але ви не зробите цього знову.
Позаду нього пролунав слабкий звук, але, сп’янілий від успіху, він не озирнувся.
Сунув руку до кишені.
— Шах і мат вам, Молоді авантюристи, — сказав він і повільно дістав великий револьвер.
Але, не встигнувши це зробити, він відчув, як його схопили ззаду залізною хваткою. Револьвер викрутили з його руки, і протяжно прозвучав голос Джуліуса Гершайммера:
— Здається, тебе впіймали на гарячому і з краденим на руках.
Кров вдарила в обличчя королівському адвокату, але він зберігав дивовижне самовладання, коли переводив погляд з одного на другого свого полонителя. Найдовше він дивився на Томмі.
— Ти, — видихнув він. — Ти! Я мав би здогадатися.
Побачивши, що він не схильний чинити опір, чоловіки послабили хватку. Швидка, мов блискавка, його ліва рука з великим перстнем-печаткою злетіла до губ...
—Ave Caesar! Те morturi salutant[24], — сказав він, не зводячи очей з Томмі.
А тоді його обличчя скривилося, і з довгим конвульсивним здриганням він згорбленою купою впав уперед. Повітря наповнив запах гіркого мигдалю.
РОЗДІЛ 27
Звана вечеря в «Савої»
Звана вечеря, яку влаштував містер Гершайммер для кількох друзів ввечері 30-го, надовго запам’яталася в колах офіціантів. Вона відбувалася в приватному номері, і накази містера Гершайммера лунали коротко та владно. Він дав карт-бланш — а коли мільйонер дає карт-бланш, то зазвичай отримує бажане!
Кожен сезонний делікатес подавали як належить. Офіціанти з любов’ю та турботою підносили пляшки старих і королівських вінтажних вин. Квіткові прикраси кидали виклик порам року, а фрукти з усього світу, від травневих до листопадових, чарівним чином лежали один біля одного. Список гостей був маленький і добірний: американський посол; містер Картер, який взяв на себе вільність, як він казав, запросити свого старого друга, сера Вільяма Бересфорда; архідиякон Каулі; доктор Голл; ті двоє Молодих авантюристів — міс Пруденс Каулі й містер Томас Бересфорд; і остання за ліком, але не за значущістю, почесна гостя міс Джейн Фінн.
Джуліус не пошкодував зусиль, щоб поява Джейн спричинила фурор. Загадковий стукіт покликав Таппенс до дверей квартири, яку вона ділила з американською дівчиною. Це був Джуліус. У руці він тримав чек.
— Слухай, Таппенс, — почав він, — зробиш мені ласку? Візьми оце, і нехай Джейн добре причепуриться до цього вечора. Ви всі йдете вечеряти зі мною в «Савої». Бачиш? Витрачайте без жалю. Розумієш?
— Звісно, — зробила гримаску Таппенс. — Ми добре проведемо час! Буде задоволенням наряджати Джейн. Вона найгарніше створіння, яке я бачила.
— Це так, — гарячково погодився Гершайммер.
Він його гарячковості в очах Таппенс миттєво спалахнув вогник.
—До речі, Джуліусе, — скромно мовила вона, — я... я ще не дала тобі відповіді.
— Відповіді? — перепитав Джуліус. Його обличчя зблідло.
— Знаєш... коли ти попросив мене... вийти за тебе... — Таппенс запнулася, потупивши очі в манерах справжньої ранньовікторіанської героїні. — ...І не хотів приймати відмови. Я добряче все обміркувала...
— Так? — сказав Джуліус. На його чолі проступив піт.
Таппенс раптом розслабилася.
— Ти неймовірний телепень! — сказала вона. — Якого лиха ти це утнув? Видно ж було тоді, що я тобі ні на гріш не дорога!
— Зовсім ні. Я мав... і досі маю... почуття найвищої шани та поваги... і захоплення до тебе...
— Гм! — мовила Таппенс. — Усі ці почуття швиденько йдуть геть, коли з’являються інші почуття! Адже так, старий?
— Не знаю, про що ти, — напружено мовив він, але його обличчям розлився великий пекучий рум’янець.
— Чорт! — відпарирувала Таппенс. Розсміялася й зачинила двері, а тоді знов відчинила і з гідністю додала: — 3 морального погляду я завжди вважатиму себе відкинутою!
— Хто це був? — спитала Джейн, коли Таппенс повернулась до неї.
—Джуліус.
— Чого він хотів?
— Гадаю, насправді він хотів тебе бачити, але я йому не дозволила. Не раніше, ніж увечері, коли ти затьмариш усіх, мов цар Соломон у своїй славі! Ходімо! Ми йдемо по крамницях!
Для більшості людей 29-те, голосно проголошений День праці, минуло практично так само, як і будь-який інший день. У парку й на Трафальгарській площі виголошували промови. Розкидані процесії, співаючи «Червоний прапор», блукали вулицями більш-менш безцільно. Газети, які натякали на загальний страйк і встановлення режиму терору, змушені були ховати свої поріділі голови. Більш хоробрі й прозорливі серед них силкувалися довести, що миру вдалося досягти, дотримуючись їхніх порад. У недільних газетах з’явилося коротке повідомлення про раптову смерть сера Джеймса Піла Еджертона, знаменитого королівського адвоката. У понеділок вийшов схвальний огляд кар’єри покійного. Точну причину його раптової смерті так ніколи й не було оприлюднено.