— Авжеж, знаю. Тоді, гадаю, ми про все домовились, і завтра вранці я зустрінуся з архієпископом щодо спеціального дозволу.
— Ох, Джуліусе!
— Гаразд, я не хочу тебе квапити, Джейн, але немає сенсу чекати. Не бійся — я не очікую, що ти покохаєш мене одразу.
Але маленька долонька прослизнула в його руку.
— Я вже тебе кохаю, Джуліусе, — сказала Джейн Фінн. — Я закохалась у тебе тієї першої миті в машині, коли куля подряпала тобі щоку...
За п’ять хвилин Джейн тихо прошепотіла:
— Я не дуже добре знаю Лондон, Джуліусе, та хіба від «Савою» так далеко до «Рітцу»?
— Залежить від того, якїхати, — не бентежачись пояснив Джуліус. — Ми їдемо повз Риджентс-парк!
— О, Джуліусе, що подумає шофер?
— За ті гроші, що я йому плачу, він добряче подумає, перш ніж будувати власні здогадки. Ну ж бо,
Джейн, єдина причина влаштувати вечерю в «Савої» — це потім відвезти тебе додому. Я не бачив іншої нагоди побути з тобою наодинці. Ви з Таппенс приросли одна до одної, як сіамські близнючки. Гадаю, ще один такий день — і ми з Бересфордом збожеволіли б не на жарт!
— О. То він теж?..
— Звісно. По вуха.
— Я здогадалася, — замислено промовила Джейн.
— Звідки?
— З усього того, що Таппенс не каже!
— Ось тут ти мене обставила, — сказав містер Гершайммер.
Але Джейн лише розсміялася.
Тим часом Молоді авантюристи дуже рівно, напружено та скуто сиділи в таксі, яке, за винятковим браком оригінальності, теж поверталося до «Рітцу» через Риджентс-парк.
Здавалося, між ними панувала жахлива напруга. Вони самі не знали, що сталось, але все наче змінилося. Вони були онімілі — паралізовані. Уся колишня товариськість зникла.
Таппенс не могла придумати, що сказати.
Томмі бентежився так само.
Вони сиділи з випрямленими спинами й уникали дивитись одне на одного.
Нарешті Таппенс зробила відчайдушну спробу.
—Доволі весело, так?
—Дуже.
Знову мовчання.
— Мені подобається Джуліус, — знову спробувала Таппенс.
Томмі раптом стрепенувся.
— Ти не вийдеш за нього, чуєш? — по-диктаторськи промовив він. — Я тобі забороняю.
— О! — покірливо відгукнулася Таппенс.
— Нізащо, зрозуміло?
— Він і не хоче зі мною одружуватись. Насправді він зробив пропозицію лише з доброти.
— Це навряд, — посміхнувся Томмі.
— Це правда. Він по вуха закоханий у Джейн.
Припускаю, що зараз він просить її руки.
— Вона чудово йому підійде, — поблажливо мовив Томмі.
— А ти хіба не вважаєш, що вона найгарніше створіння, яке ти бачив?
— Ну, я сказав би, що так.
— Але, гадаю, ти віддаєш перевагу чистій монеті, — скромно зауважила Таппенс.
— Я... ох, чорт забирай, Таппенс, ти ж знаєш!
— Мені подобається твій дядько, Томмі, — Таппенс квапливо змінила тему. — До речі, як ти збираєшся вчинити: приймеш пропозицію містера
Картера про роботу в уряді чи відгукнешся на запрошення Джуліуса й обіймеш щедро оплачувану посаду на його ранчо в Америці?
— Гадаю, я триматимуся старого курсу, хоч це страшенно мило з боку Гершайммера. Але я відчуваю, що в Лондоні я більше як удома.
— Не бачу, де в цих планах місце для мене.
— А я бачу, — впевнено відповів Томмі.
Таппенс скоса глянула на нього.
— І гроші є, — замислено зауважила вона.
— Які гроші?
— Кожен з нас отримає чек. Так мені містер Картер пообіцяв.
— Ти спитала його про суму? — саркастично поцікавився Томмі.
— Так, — тріумфально відповіла Таппенс. — Але тобі не скажу.
— Таппенс, ти неможлива!
— Але ж було весело, Томмі? Сподіваюся, ми ще матимемо багато пригод.
— Ти ненаситна, Таппенс. Годі з мене поки що пригод.
— Що ж, ходити по крамницях майже нічим не гірше, — мрійливо промовила Таппенс. — Подумати лише — купувати старі меблі, і яскраві килими, і футуристичні шовкові фіранки, і полірований обідній стіл, і диван з багатьма подушками...
— Постривай-но, — сказав Томмі. — Для чого це все?
— Можливо, для будинку, але я думаю про квартиру.
— Чию квартиру?
— Гадаєш, мені незручно про це казати? Та аж ніяк! Про нашу, ось тобі!
— Люба моя! — скрикнув Томмі, міцно обіймаючи її. — Я твердо вирішив, що змушу тебе це сказати. Я дещо винен тобі за те, як безжально ти ставила мене на місце щоразу, як я намагався перейти до сентиментів.
Таппенс підняла обличчя до нього. Таксі котилося уздовж північного боку Риджентс-парк.
— Це була не справжня пропозиція, — зауважила Таппенс. — Не те, що назвали б пропозицією наші бабусі. Але після тієї нікчемної, що я вислухала від Джуліуса, я схильна тобі вибачити.
— Тобі не вдасться не вийти за мене! Навіть не думай.
— Оце так буде весело, — відповіла Таппенс. — Як тільки не називають шлюб: тихою гаванню, прихистком, вінцем слави, кабалою і ще багато чим. Але знаєш, чим вважаю його я?
— Чим?
— Грою!
— І пречудовою грою, — погодився Томмі.