Выбрать главу

— Вгамуйся, — дорікнув Томмі. — П’ятдесят фунтів не безмежні. Хай там як, ходімо сьогодні вечеряти і на якусь виставу.

— Згода.

День минув приємно. Вечір — іще краще. Дві п’ятифунтові банкноти були незворотно витрачені.

Наступного ранку вони зустрілись, як домовлялися, і рушили містом. Томмі тримався на протилежному боці вулиці, коли Таппенс зникла в будівлі.

Хлопець повільно побрів у кінець вулиці, а тоді назад. Та коли порівнявся з будівлями, через вулицю стрімголов кинулася Таппенс.

— Томмі!

— Так. Що сталося?

— Кабінет зачинено. Не можу ні до кого достукатись.

—Дивно.

— Авжеж. Ходімо зі мною і спробуймо ще раз.

Томмі рушив за нею. Коли вони минали сходовий майданчик третього поверху, із кабінету вийшов молодий клерк. Мить він вагався, а тоді звернувся до Таппенс:

— Вам потрібні «Естляндські скляні вироби»?

— Так, будь ласка.

— Вони зачинені. З учорашнього вечора. Кажуть, їхня компанія згортає діяльність. Особисто я цього не чув. Але, хай там як, кабінет вони звільняють.

—Дя... дякую, — пролепетала Таппенс. — Гадаю, адреси містера Віттінґтона ви не знаєте?

— Боюся, що ні. Вони виїхали доволі раптово.

—Дуже вам дякуємо, — сказав Томмі. — Ходімо, Таппенс.

Вони знову вийшли на вулицю й розгублено перезирнулися.

— Це кінець, — нарешті вимовив Томмі.

— Такого я аж ніяк не підозрювала, — простогнала Таппенс.

— Вище голову, старушенціє, тут нічим не зарадиш.

— Та невже! — Маленьке підборіддя Таппенс із викликом видалося вперед. — Вважаєш, це кінець? Якщо так, то ти помиляєшся. Це лише початок!

— Початок чого?

— Нашої пригоди! Томмі, хіба не видно: якщо вони так злякалися, що тікають, отже, ця історія з Джейн Фінн чогось варта! Що ж, ми дійдемо до суті. Заженемо їх у глухий кут! Станемо нишпорками по-справжньому!

— Так, але вже нема за ким нишпорити.

— Нема. Ось тому нам треба почати все спочатку. Дай-но мені той залишок олівця. Дякую. Зачекай хвилину, не перебивай. Ось! — Таппенс повернула йому олівець і задоволеним поглядом окинула папірець, на якому щойно писала.

— Що це?

— Оголошення.

— Ти ж не хочеш усе-таки розмістити ту штуку в газетах?

— Ні, це інше.

Вона простягнула йому папірець.

Томмі прочитав уголос:

— «ШУКАЮ будь-яку інформацію про Джейн Фінн. Надсилайте з позначкою “М. А.”»

РОЗДІЛ 4

Хто така Джейн Фінн?

Наступний день минув повільно. Треба було скоротити витрати. Якщо старанно заощаджувати, сорока фунтів вистачить надовго. На щастя, погода була гарна, а «ходити пішки дешево», як твердила Таппенс. Кінотеатр на околиці міста став для них розвагою на вечір.

Крах ілюзій припав на середу. У четвер, як належало, з’явилось оголошення. У п’ятницю можна було очікувати листів на квартиру Томмі.

Він урочисто пообіцяв у разі надходження таких листів не відкривати їх, а вирушати до Національної галереї, де напарниця зустрінеться з ним рівно о десятій.

Таппенс прибула на рандеву першою. Вона зручно влаштувалася на червоному оксамитовому сидінні й оглядала роботи Тернера пустими очима, доки в залі не з’явився знайомий силует.

— Ну?

— Ну, — відгукнувся містер Бересфорд із викликом. — Яка твоя улюблена картина?

— Не будь поганцем. Взагалі жодних відповідей?

Томмі з глибокою й дещо награною меланхолійністю похитав головою.

— Не хотів тебе розчаровувати, стара, тому й не казав з порогу. Надто погано. Добрі гроші на вітер. — Він зітхнув. — І все ж ось воно. Оголошення з’явилось, і — лише дві відповіді!

— Томмі, чортисько! — мало не заверещала Таппенс. — Дай сюди. Як можна бути таким свинтусом!

— Які вислови, Таппенс, які вислови! Дуже доречно в Національній галереї. Знаєш, це урядова експозиція. І не забувай, я вже казав раніше, що як доньці панотця...

— ...мені місце на естраді! — сварливо закінчила Таппенс.

— Я не те хотів сказати. Але якщо ти впевнена, що уповні насолодилася радісною реакцією після розпачу, від якого я тебе люб’язно звільнив, то перейдімо, як то кажуть, до нашої пошти.

Таппенс безцеремонно вихопила в нього два дорогоцінні конверти й уважно їх роздивилася.

— Оцей з товстого паперу. На вигляд багатий. Залишимо його на потім і відкриємо перший.

— Нумо. Один, два, три — вперед!

Великим пальчиком Таппенс розірвала конверт і дістала вміст.

Шановний пане,

стосовно вашого оголошення у сьогоднішній ранковій газеті — я можу стати вам у пригоді. Можливо, ви могли б відвідати мене за вищезазначеною адресою завтра вранці об одинадцятій.

Щиро ваш, А. Картер

— Каршалтон-Террас, 27, — сказала Таппенс, дивлячись на адресу. — Це в бік Ґлостер-роуд. Довгенько туди їхати, якщо на метро.

— Тоді, — мовив Томмі, — план дій такий. Моя черга йти в наступ. Поставши перед містером Картером, я обміняюся з ним ранковими привітаннями, як заведено. Тоді він скаже: «Будь ласка, сідайте, містере?..» На що я швидко й багатозначно відповім: «Едвард Віттінґтон!», після чого містер Картер забагряніє й видохне: «Скільки?» Поклавши до кишені звичайну таксу в п’ятдесят фунтів, я зустріну тебе на вулиці, і ми підемо за наступною адресою й повторимо свій виступ.

— Не доводь до абсурду, Томмі. А тепер інший лист. О, цей з готелю «Рітц»!

— Сотня фунтів замість п’ятдесяти!

— Я прочитаю:

Шановний пане,

у зв'язку з вашим оголошенням буду радий, якщо ви зайдете до мене близько обіду.

Щиро ваш,

Джуліус П. Гершайммер

— Ха! — сказав Томмі. — Пахне бошем[8]? Чи просто американським мільйонером невдалого походження? У будь-якому разі ми зайдемо до нього в обід. Слушна пора — часто обертається безкоштовною їжею на двох.

Таппенс кивнула, погоджуючись.

— А зараз до Картера. Треба поквапитись.

Вулиця Каршалтон-Террас виявилася бездоганним рядом будинків, «гідних справжніх леді», як висловилася Таппенс. Вони подзвонили у двері будинку № 27, і їм відчинила охайно вдягнена покоївка. Вона видавалась такою поважною, що в Таппенс серце впало. На запитання Томмі про містера Картера вона провела їх до маленького кабінету на першому поверсі, де й покинула. Однак не минуло й хвилини, як відчинилися двері й до кімнати увійшов високий чоловік із худорлявим яструбиним обличчям і втомленим виглядом.

— Містер М. А.? — спитав він і всміхнувся. Його усмішка була відверто привабливою. — Сідайте ж, обоє.

Вони послухалися. Сам чоловік присів на стілець напроти Таппенс і підбадьорливо їй всміхнувся. Було щось таке у його усмішці, від чого звичайна зібраність покинула дівчину.

Оскільки він явно не схильний був починати розмову, Таппенс довелося заговорити першій.

— Ми хотіли знати... тобто чи не будете ви ласкаві розповісти, що вам відомо про Джейн Фінн?

—Джейн Фінн? А! — Містер Картер явно замислився. — Ну, питання в тому, що саме ви хочете знати про неї?

Таппенс підібралася.

— Не розумію, як це стосується справи.

— Не розумієте? Але, знаєте, стосується, справді стосується. — Він знову всміхнувся втомленою усмішкою й замислено продовжив: — 1 це підводить нас до того ж запитання. Що вам відомо про Джейн Фінн?

— Ну ж бо, — продовжив він, оскільки Таппенс і далі мовчала. — Ви повинні щось знати, якщо дали таке оголошення?

Він трохи нахилився вперед, і в його втомленому голосі з’явилася нотка наполегливості.

— Гадаю, ви мені розповісте...

Було щось дуже магнетичне в особі містера Картера. Ніби через силу Таппенс скинула з себе цей вплив, промовивши:

вернуться

8

Сленгова назва німецьких солдатів.