— В усякому разі, — нетерпляче вигукнув Фламбо, — поведінка цього доктора якось не сумісна з моїми принципами. Цей дивак Дюбоск може й трохи навіжений, та він все ж патріот.
Отець Бравн продовжував їсти малі рибинки.
Безпристрасність, з котрою священик продовжував вечерю, чомусь не сподобалася Фламбо. Він підвів на отця Бравна несамовиті чорні очі і запитав:
— Та що з вами діється? Дюбоск має рацію. Чи ви і його в чомусь підозрюєте?
— Мій друже, — промовив приземкуватий священик, і з якимось холодним відчаєм відклав ніж і виделку, — я сумніваюся в усьому. В усьому, що сьогодні трапилося. Вся ця історія, хоча вона й відбулася у мене на очах, видається мені якоюсь підозрілою. Я сумніваюся у всьому, що мої очі побачили сьогодні вранці. У цій справі є щось із кримінальної історії, де один говорить напівправду, а инший — напівбрехню. Тут обоє чоловіків… Гаразд! Щойно я розповів вам свою версію справи, котра влаштовує всіх. Так от, ця версія не влаштовує мене.
— Мене теж не дуже влаштовує, — похмуро відповів Фламбо, дивлячись, як отець Бравн смиренно доїдає свою вечерю. — Ви ж мали на увазі те, що зміст записки потрібно було розуміти навпаки. Це дуже розумно, але… мені видається, як би вам це сказати…
— Недуже переконливо, — швидко підказав священик. — Так-так, мені теж так видається. У цій справі є ще одна дуже сумнівна деталь. І вона дуже вже схожа на невмілу брехню школяра. Я бачу лише три пояснення: Дюбоска, Хірша і моє власне. Або цю записку написав французький офіцер, щоб знищити французького вченого, або ж записку написав французький вчений, щоб допомогти німецьким військовим, або ж її написав французький вчений, щоб збити з пуття німецьких військових. Отакі справи. Та чомусь мені видається, що секретна записка такого рівня мала б виглядати дещо по-иншому. У секретній записці мав би бути якийсь шифр, абревіатури, стисло наукові та спеціялістичні терміни абощо. А та записка, про яку ми говоримо, надмірно проста, щось на кшталт того, що можна прочитати в дешевеньких романах жахів: «У пурпуровій печері ти знайдеш золоту скриньку». Виглядає на те, що… автор записки написав її так навмисно, ну, щоб у ній відразу засумнівалися.
Перш ніж співрозмовники встигли обміркувати щойно сказане, як до них підбіг невисокий чоловік у формі французького військового і втомлено сів на стілець.
— У мене надзвичайні новини, — сказав герцог де Валон, — я якраз вертаюся від нашого полковника. Він пакує свої речі і хоче покинути країну ще сьогодні. Він попросив нас прийти на місце поєдинку і вибачитися від його імени.
— Що?! — вигукнув Фламбо, не повіривши власним вухам. — Вибачитися?
— Так, — різко відповів герцог, — саме так, ви можете собі це уявити?! Перед усіма присутніми, і саме тоді, коли мала б початися дуель. Він собі їде з країни, а ми з вами маємо вибачатися!
— Та що він собі думає? — обурювався Фламбо. — Він що, злякався жалюгідного Хірша? Хай йому грець! Як можна боятися того миршавого Хірша?
— Це якась змова, я вам кажу, от побачите! — сказав герцог. — Це змова жидо-масонів. Вони хочуть зробити з Хірша героя…
На обличчі отця Бравна не було й сліду емоцій, лише тінь якогось таємничого задоволення. А потрібно завважити, що вирази обличчя отця Бравна могли змінюватися миттєво, і в долю секунди всезнаючий мудрець перетворювався на недоумкуватого простака. Фламбо добре знав свого приятеля і тому зрозумів: отець Бравн про щось здогадався. Однак той не промовив ані слова, лише нарешті доїв свою рибу.
— І де ви бачили нашого вельмишановного полковника? — з іронією запитав Фламбо.
— Там, куди ми його й відвезли, у готелі «Сан Луї» на Єлисейських полях. Кажу ж вам, він пакує свої речі.
— Як ви думаєте, ми ще застанемо його? — запитав Фламбо, насупивши брови.
— Та навряд чи він встиг усе спакувати, — відповів герцог, — він, прецінь, збирається у далеку подорож…
— Ні, — просто відповів отець Бравн і підвівся з-за столика. — Це буде дуже коротка подорож. Насправді це буде одна з найкоротших подорожей. Та ми встигнемо його побачити, якщо візьмемо таксі.
Дорогою до готелю «Сен-Луї» отець Бравн не промовив ані слова. Врешті таксі зупинилося, і секунданти пішли за священиком у вузький провулок. Герцог не втримався і запитав отця Бравна, чи злочин Хірша справді полягає у тому, що він зрадник. Священик відповів досить неуважно: