— Ні, він просто дуже амбітний. Як Цезар, наприклад, — а потім якось недоречно додав: — Він живе один, отож йому все довелося робити самому.
— Якщо він дуже амбітний, то тепер може радіти, — розлючено сказав Фламбо, — парижани ладні його на руках носити, а наш клятий полковник збирається накивати п’ятами.
— Не говоріть так голосно, — прошепотів отець Бравн, — он, з’явився ваш «клятий» полковник.
Чоловіки напружили очі і прожогом сховалися у тінь від стіни. І справді, попереду вони побачили міцно збудовану постать дуелянта-втікача, в кожній руці він тримав по валізі, які, певно, були важкими, бо-він якось дивно човгав ногами. Дюбоск був одягнений так само, як і тоді, коли вони вперше побачили його, лише змінив альпіністські бриджі на звичайні штани. Було зрозуміло: він справді втікав з готелю.
Вузький провулок, у якому вони стояли, більше нагадував задрипаний задній двір або театральні декорації. З одного боку була довга стіна якогось невизначеного кольору, а в ній де-не-де виднілися брудні і зачинені двері, які вуличні хлопчиська розмалювали найрізноманітнішими закарлюками. У деяких місцях над стіною можна було помітити верхівки поодиноких дерев, а далі у сутінках виднілися довгі ряди високих будинків, фасади яких виходили на одну з вулиць. До них було зовсім близько, та в темряві вони були схожі на ряд мармурових гір. З иншого боку провулка, за високою позолоченою огорожею, виднівся похмурий парк.
Фламбо здивовано оглядався довкола.
— Знаєте що, — промовив він, — це місце нагадує мені…
— А на маєш! — вигукнув герцог, — він кудись щез. Полковник зник, яку якійсь дитячій казці!
— У нього був ключ, — пояснив священик. — Він відімкнув якісь двері й зайшов усередину.
Отець Бравн ще не закінчив фразу, і вони почули, як справді тихо замикаються якісь двері. Фламбо хотів було підбігти до дверей, та вони зачинилися перед його обличчям. Заінтригований Фламбо зупинився біля дверей, покусуючи свої чорні вуса. Потім він спритно, ніби мавпа, схопився довгими руками за край стіни і вже за мить був нагорі. Тепер його велетенська постать виднілася на стіні, поруч з верхівками дерев.
Герцог здивовано подивився на отця Бравна.
— Дюбоск придумав більш продуманий план втечі, ніж ми могли уявити, — сказав він. — Чогось мені здається, він не затримається у Франції.
— Він не затримається ніде на цьому світі, — відповів отець Бравн.
Очі герцога де Валона зблиснули, та запитав він майже пошепки:
— Гадаєте, це самогубство?
— І тіла ви не знайдете, — додав священик.
Десь згори пролунав крик Фламбо, він усе ще стояв на мурі:
— О, мій Боже, — вигукнув він по-французьки, — я ж вам казав, що це місце мені щось нагадує. Я врешті зрозумів: ми підійшли до будинку Хірша, тільки з иншого боку. А я вважав, що можу впізнати будинок ззаду так само легко, як і людину зі спини.
— І саме сюди зайшов Дюбоск, — вигукну герцог, ляснувши себе по стегні. — А це означає, що вони все-таки зустрінуться!
І він з галльською жвавістю заскочив на мур і всівся поруч із Фламбо, схвильовано махаючи ногами, як вуличний хлопчисько. Священик залишився самотньо стояти біля стіни, потім він сперся на неї і задумливо вдивлявся в останні відблиски сонця, котре вже майже зайшло.
Герцог, хоча й був досить схвильований, та все ж поводився як істинний аристократ: він лише спостерігав за будинком. А от Фламбо, який зберіг звички злодія (а тепер був детективом), вирішив зазирнути у вікно. Він стрибнув зі стіни на одну з гілок і поповз до єдиного вікна, у якому горіло світло. Червона штора не заслонювала усього вікна, Фламбо, обережно просуваючись по не надто надійній гілці, підповз якомога ближче. Він побачив, як полковник Дюбоск увійшов у яскраво освітлену розкішну спальню. Та навіть тут, на дереві, він чув розмову своїх приятелів, і пошепки повторював за ними:
— Вони все-таки зустрінуться!
— Вони ніколи не зустрінуться, — промовив отець Бравн. — Хірш мав рацію, коли сказав, що він не може зустрітися зі своїм супротивником. Ви не читали цікаве психологічне оповідання Генрі Джеймса[13] про двох людей, які ніяк не можуть зустрітися? Щось постійно стає їм на перешкоді, і врешті вони починають вбачати у цьому фатум і бояться зустрічі. Так ось, наш випадок ще цікавіший.
— У Парижі знайдуться люди, які вилікують їх від цих хворобливих вигадок, — мстиво промовив герцог. — Вони все одно зустрінуться на поєдинку, навіть якщо нам доведеться звести їх силою.
13
Джеймс Генрі (1843–1916) — американський письменник, представник психологічного реалізму. (прим. перекл)