Сер Вілсон Сеймор давав свідчення так, як він робив все у своєму житті: якщо він щось робив, то робив це не просто добре, а найкраще, як лише умів. Він був набагато публічні тою особою, аніж королівський радник, однак поводився доволі скромно і стримано, як і належало поводитися в такій ситуації; всі дивилися на нього, ніби він був прем’єр-міністром або єпископом Кантерберійським, а він поводився як пересічна особа, у котрої просто відоме ім’я. Він давав свідчення чітко і зрозуміло, так само, ніби промовляв у котромусь з комітетів, де він працював. Так, він ішов у театр, щоб провідати міс Ровм, у неї він зустрів капітана Катлера; потім прийшов обвинувачений, який згодом повернувся у свої апартаменти, а окрім цього, до них приєднався католицький священик, який також прийшов до міс Ровм і назвався отцем Бравном. Потім міс Ровм вийшла зі своєї кімнати у провулок, щоб показати капітану Катлеру, як пройти до квіткового магазину, де той мав купити конвалії. Свідок залишився у кімнаті і перекинувся кількома фразами зі священиком. Потім свідок чітко чув, як міс Ровм відіслала капітана Катлера, повернулася і, сміючись, побігла в инший кінець провулка, де розташовані двері до кімнати підозрюваного. Звичайна цікавість змусила свідка вийти у провулок і подивитися у бік цих дверей. Чи він щось побачив у провулку? Так, у провулку він дещо побачив.
Сер Волтер Ковдрей зробив доволі значущу павзу, а тим часом свідок стояв, опустивши очі додолу, і, не зважаючи на свою витримку, він чомусь видавався бліднішим, ані зазвичай. Обвинувач врешті неголосно запитав, його голос був сповнений співчуття, й водночас викликав жах:
— Ви побачили це чітко?
Хоча сер Вілсон Сеймор був дуже схвильованим, та його мозок працював чітко:
— Що стосується обрисів, то їх я побачив дуже чітко, а все решта — ні, не цілком чітко. Провулок дуже довгий, і на світлому фоні кожен, хто стоятиме посередині, видається просто чорним силуетом, — свідок знову опустив очі і додав, — я це помітив ще раніше, коли побачив капітана Катлера.
Знову запала тиша, суддя нахилився вперед і щось занотував.
— Гаразд, — наполегливо продовжував сер Волтер, — на кого був схожий цей силует? Чи він був схожий, наприклад, на постать убитої?
— Ні, анітрохи, — спокійно відповів Сеймор.
— А на кого була подібна та постать, яку ви побачили?
— Це була постать високого чоловіка, — відповів свідок.
Присутні у суді почали дивитися хто куди: хтось на поручні крісла, хтось на свою парасольку, на взуття або книжку. Виглядало на те, що вони спеціяльно не дивляться на обвинуваченого; та всі відчували його присутність на лаві підсудних, і всім він почав видаватися велетнем. Високий зріст Бруно і так відразу впадав у вічі, а після слів свідка обвинувачений видавався ще вищим.
Ковдрей повернувся на своє місце, з урочистим і з дещо похмурим виразом обличчя розправив чорну шовкову мантію і білі шовковисті бакенбарди та сів. Сер Вілсон відповів ще на декілька загальних питань, на які могли б відповісти й инші свідки і вже було збирався залишити місце свідка, та раптом підвівся королівський радник і зупинив його.
— Я затримаю вас лише на хвилинку, — промовив містер Батлер, який виглядав як селюк зі своїми рудими бровами і якимось заспаним обличчям. — Чи ви могли б пояснити достойному судді, як ви зрозуміли, що це був чоловік?
На обличчі Сеймора промайнула слабка, витончена посмішка.
— Справу прояснила така вульгарна деталь, як штани, — відповів він. — Коли я побачив просвіт між довгими ногами, я врешті був впевнений, що це чоловік.
Сонні очі містера Баталера раптово відкрились, це нагадувало беззвучний вибух:
— Врешті був впевнений! — виразно повторив він. — Тобто, спочатку ви були схильні вважати, що це — жінка?
Уперше за весь час Сеймор виглядав неспокійно.
— Це лише деталь, — сказав він, — та якщо високий суд забажає, щоб я розповів про свої враження, то я, звичайно ж, зроблю це. У цій постаті було щось не те, щоб жіноче, але й не зовсім чоловіче: вигини тіла були якісь инші. І ще у нього було довге волосся.
— Дякую, — промовив містер Батлер і повільно сів, так, ніби він щойно почув саме те, що хотів.
Капітан Катлер у якості свідка викликав набагато менше довіри порівняно з сером Вілсоном, та його розповідь про те, що відбувалося перед вбивством, повністю збігалася зі свідченнями попереднього очевидця. Він розповів про те, як Бруно повернувся у свою кімнату, як його послали купити конвалії, як він повертався у провулок і побачив, що там хтось є і запідозрив, що це — Сеймор, і, врешті, про сутичку з Бруно. Та капітан Катлер не зміг допомогти в описі постаті, яку бачили у провулку і він, і Сеймор. Коли його запитали про обриси таємничої постаті у провулку, він відповів, що він не знається на мистецтві, і в його відповіді відчувалася неприхована насмішка над Сеймором. Коли ж його запитали, чи це був чоловік, чи жінка, він відповів, що постать найбільше була подібна на звіра, і в цій відповіді була неприхована злість на обвинуваченого. Поза тим, було помітно, що його скорбота зовсім не вдавана, а гнів — цілком щирий, і тому Ковдрей не затримував його і не змушував підтверджувати факти, які й так були очевидними.