— О Господи! — вигукнула Меггі. — Ви краще б розв’язали Джеймса.
— Я спеціяльно кажу «старий», — вів далі Гуд, — хоча цілком можливо, що моє твердження не зовсім правильне. Волосся у людей випадає по-різному, та все ж випадає, і я помітив би у лупу малі волосинки. Та їх немає. Тому я й вважаю, що містер Янк — лисий. Зіставимо це з високим, різким голосом, про який згадувала міс Макнеб (потерпіть, мій друже, потерпіть!), додамо до цього лисий череп і суто старечу сварливість, — і можна буде робити висновки. Окрім цього, містер Янк рухливий і (поза сумнівом) високий. Я міг би опиратися й на розповідь про високого чоловіка у циліндрі, та у нас є більш точні докази. Склянка розбита, один з уламків лежить над каміном, на консолі. Якби склянка розбилася у руці такого невисокого чоловіка, як Тодхантер, то уламок туди б не попав.
— До речі, — втрутився священик, — може його врешті слід розв’язати?
— Склянки говорять не лише про це, — продовжував експерт. — Я й відразу сказав би, що містер Янк — лисий і дратівливий не стільки через свій вік, скільки через спосіб життя. Тодхантер — тихий, спокійний, ощадний, він не п’є спиртного і не грає в карти. Отож, карти і склянки він приберіг для свого гостя. Та цього мало. П’є він чи ні, а вина у нього немає. То що ж було у склянках? Смію припустити, що там було бренді або віскі, напевно, дорогої марки, а налив випивку містер Янк зі своєї фляги. От у нас вимальовується певний образ: це високий, немолодий і модний чоловік, трохи пошарпаний, азартний гравець і пияк. Таких людей часто можна зустріти на смітниках суспільства.
— Ось що, — вигукнула дівчина, — якщо ви мене не пустите до нього, я піду викликати поліцію.
— Я б вам не радив, міс Макнеб, — серйозно промовив Гуд, — поспішати за поліцією. Містере Бравн, будь ласка, заспокойте своїх підопічних заради них самих. Отож, ми знаємо про містера Янка головне. А що ми знаємо про Тодхантера? Три факти: він трохи скупуватий, у нього достатньо грошей і в нього є таємниця. А кожному відомо, що саме це — складові характеристики жертви шантажу. Так само зрозуміло, що збляклий лиск, погані звички та озлобленість — незаперечні риси шантажиста. Перед вами, шановні, типові персонажі трагедії такого типу. З одного боку, порядна людина, яка щось приховує, з иншого — старіючий стерв’ятник з Вест-енду, який занюхав здобич. Сьогодні вони зустрілися, і справа дійшла до бійки, а точніше, до кровопролиття.
— Ви врешті розв’яжете мотузки? — вперто запитала дівчина.
Доктор Гуд обережно поставив циліндр на столик і попрямував до полоненого. Він оглянув його, навіть посунув і трохи повернув, і відповів лише:
— Ні. Я не розв’яжу мотузки, поки поліцейські не принесуть кайданки.
Священик, який до цього часу уважно роздивлявся килим, повернув до науковця своє кругле обличчя.
— Що ви хочете цим сказати? — запитав він.
Оріон Гуд підняв з килима дивну шпагу і, роздивляючись її, відповів:
— Ваш знайомий зв’язаний, — почав він, — і ви вирішили, що його зв’язав містер Янк. Зв’язав і втік. А у мене є чотири заперечення. По-перше, з якої радости такому денді залишати тут свій циліндр? По-друге, — науковець підійшов до вікна, — це єдиний вихід, і він зачинений зсередини. По-третє, на лезі є крапля крови, а на Тодхантері немає жодних поранень. Ворог, живий він чи мертвий, забрав цю рану зі собою. І врешті, згадаймо те, з чого ми й почали. Швидше жертва шантажу вб’є свого мучителя, ніж шантажист позбудеться курки, яка несе золоті яйця. Здається, досить логічно.
— А мотузки? — запитав священик, який дивився на науковця захоплено і водночас розгублено.
— Ох, мотузки… — протяжно промовив Гуд. — Міс Макнеб дуже хотіла дізнатися, чому я не розв’язую її приятеля. Ну що ж, я відповім. Та тому, що він може звільнитися, як тільки йому цього захочеться.
— Що? — вигукнули всі, дивуючись кожен на свій лад.
— Я оглянув всі вузли, — спокійно пояснив експерт. — На щастя, трохи знаюся на цьому. Самі розумієте, криміналістам це потрібно. Кожен вузол він зав’язав самостійно, жодного вузла на ньому не зміг би так зав’язати хтось инший. Виверт розумний, скажу я вам. Тодхантер прикинувся, що жертва — він, а не злощасний Янк, тіло якого, певно, закопане у саду або сховане у каміні.
Всі понуро мовчали. Сутеніло, гілки, викривлені морем, видавалися все чорнішими і сухішими, ніби це морські чудовиська вилізли, щоб подивитися останній акт трагедії, так само, як колись виліз звідти загадковий Янк, злочинець чи жертва, чудовисько у циліндрі. Сутеніло, ніби сутінки — це темна справа шантажу, найогиднішого зі злочинів, у якому одна підлість закриває иншу, немов чорний пластир на чорній рані.