Галявини були залиті яскравим сонцем, і нагадували зимородка або папугу, або ще колібрі. А квіти вражали різнобарв’ям і якоюсь несамовитою свіжістю. Не було кращих галявин і лісів, аніж в Англії, і не було найкрасивіших скель та урвищ, аніж у Сноудон і Гленкоу. Та Етель Херроґіт ще ніколи не бачила південних лісів, які ростуть на скелях. Тут не було навіть натяку на холод, непривітність і спустошення, до яких так звикли англійці, перебуваючи у горах. Ці гори були більш подібні на дивовижний палац після землетрусу або на тюльпанову галявину після потужного вибуху.
— Це все нагадує ботанічний сад у Лондоні, — сказала Етель до Мускарі.
— Наша таємниця, — відповів він, — полягає у вулканічності. Це також таємниця революції. І, погодьтеся, несамовитість приносить плоди.
— Ви також несамовитий, — сміючись, промовила Етель.
— Та от тільки плодів я ще не приніс. І якщо сьогодні мені випаде померти, то вмру я неодруженим і дурним.
— Я не винна, що ви поїхали разом з нами, — ніяково відізвалася Етель.
— Так, ви не винні. Ви не винні у тому, що впала Троя.
Поки вони мило розмовляли, коні увійшли під скелі, що нависали над ними, мов чорна хмара, і зупинилися, злякавшись такої раптової темряви. Кучер зіскочив на землю, і раптом втратив контроль над кіньми. Один кінь став дибки, у всю свою конячу висоту. І вже в наступну мить вагон з пасажирами зісковзнув униз, проломив зарослі і впав зі стрімкої скелі. Мускарі обняв Етель, вона закричала з переляку і пригорнулася до нього. От заради таких хвилин він і жив на цій землі.
Гірський краєвид закружляв довкола поета, та тут сталося щось, що налякало його ще більше. Немолодий і сонний банкір підвівся в увесь зріст і вискочив з вагончика у прірву перш ніж упав сам вагончик. На перший погляд, це було подібне на самовбивство; насправді, це виглядало так само розсудливо, як робити продумані інвестиції. Можливо, йоркширець був енергійнішим та мудрішим, ніж Мускарі, бо він приземлився на м’якій зеленій галявинці, яка була ніби спеціяльно приготована для таких стрибків. Щоправда, всі инші теж впали на цю галявину, але не в такій достойній позі, як банкір. Безпосередньо під небезпечним поворотом був розташований прекрасний клаптик землі, схожий на оксамитову кишеню в кам’яному одязі довколишніх гір. Саме туди вони й упали, без особливих пошкоджень, лише дрібні речі розсипалися у траві довкола них. Вагон зачепився за корчі, коні скотилися на галявину. Першим підвівся священик, і з якимось безглуздим здивуванням потер чоло. Френк Херроґіт почув, як він бурмоче: «І чому ми впали саме тут?».
Безперервно кліпаючи, священик оглядався довкола і врешті побачив свою стару й пошарпану парасолю. Поруч лежав крислатий капелюх поета Мускарі, трохи далі — запечатаний лист, який Мускарі, глянувши, кому він заадресований, відразу передав банкірові. З иншого боку від Мускарі лежала анітрохи не стара і зовсім не пошарпана парасолька міс Етель, а поруч з нею — маленький скляний флакончик. Священик швидко підняв його, відкрив, понюхав, і його сонне обличчя вмить зблідло.
— Господи, спаси і помилуй! — пробурмотів він. — Це не може належати їй! Невже її горе вже прийшло? — Він сховав флакончик у кишеню. — На разі я залишу це у себе, — сказав він, — поки не дізнаюся щось більше.
Він сумно подивився у бік міс Етель і побачив, що вона піднімається з квіткового килима, а Мускарі говорить їй:
— Ми впали в небеса. Це знак. Смертні дряпаються вгору, а падають — вниз. Лише боги можуть падати вгору.
Вона підвелася з різнобарвного квіткового килима з таким щасливим обличчям, що священик відкинув свої підозри. «Зрештою, — подумав він, — цілком можливо, що флакончик не належить їй, це ж Мускарі полюбляє всілякі мелодраматичні вибрики».
Мускарі делікатно підтримав міс Етель, коли вона підводилася, низько їй вклонився, потім театральним жестом вийняв ніж і перерізав туго натягнуті віжки. Коні піднялися на тремтячі ноги, і в цю мить сталася ще одна дивина. Дуже спокійний чоловік, засмаглий і обшарпаний, вийшов з-за кущів і підійшов до коней. У нього був дивний ніж, широкий і чудернацько вигнутий. Поява цього чоловіка була несподіваною. Поет запитав, хто він і що йому потрібно, та чоловік не відповів.