Выбрать главу

Бережной Василий Павлович

Таємницi дому вiчностi (на украинском языке)

Василь Бережний

Таємницi дому вiчностi

I

Був жаркий осiннiй день, i пасажирам сiрої вiд пилюки машини, що мчала з Каїра в Ель-Гiзу, навiть зустрiчний потiк повiтря не давав прохолоди. Здавалося, пальми обабiч дороги, нажаханi спекотним подихом пустелi, тiкають назад, шукаючи порятунку.

- Он де вони! - скрикнула Вiвiан, дивлячись трохи праворуч. - Наче гори...

I справдi, з цiєї вiдстанi пiрамiди нагадували темнi гiрськi пiки на голубому маревному тлi. Але вiдстань швидко скорочувалась, i настала мить, коли цi рукотворнi гори почали рости, пiдпираючи високе небо. I тодi Рей попросив шофера зупинитися.

- Пiдемо пiшки.

Вiвiан, його дружина, перезирнулася зi своєю подругою, мовляв, сама бачиш: починаються дивацтва, i тiльки зiтхнула. Неохоче встала з м'якого сидiння, пiрнула в легеньку тiнь дерев; за нею подрiботiла подруга. Поруч з високою, сухорлявою Вiвiан вона здавалася дiвчиськом, i її бiлий брилик також здавався дитячим пiд крилом широченного сомбреро Вiвiан.

- I отак, Беттi, частенько... - притишено сказала Вiвiан. - Його iнколи наче гедзь кусає.

- Я знаю, чоловiки всi без одної клепки. Того й замiж не поспiшаю...

Рей iшов, невiдривно дивлячись на пiрамiди - вони ще вмiщалися в очах, - i зовсiм не чув жiнок. Якесь глибоке, сильне почуття зароджувалося в ньому, обличчя просвiтлiло.

- Погляньте, як вони здiймаються вгору... - сказав приглушеним голосом. - Наче ростуть... Третє тисячолiття до нашої ери...

Крiзь серпанок розiгрiтого сонцем повiтря контури Великих Пiрамiд з кожним кроком проступали чiткiше, рiзкiше. Легке, безтiлесне марево, яке досi нiби плавало над обрiєм, почало темнiти, важчати й поволi осiдати на брунатнi пiски Сахари.

Вiвi ззирнулася з подругою, помiтивши вираз екстазу на обличчi Рея. А його й справдi охопило несподiване хвилювання: яка велич i гармонiя створеного людиною тисячi рокiв тому!..

- Ця ось, передня, пiрамiда Хеопса... - знову заговорив здавленим, наче не своїм голосом. - Найвища серед усiх - сто сорок шiсть метрiв. Дiм вiчностi - так називали стародавнi єгиптяни кожну пiрамiду...

Жiнки з чемнiстю слухали, вiрнiше, удавали, що слухають, бо насправдi їхню увагу захопила не так сама пiрамiда Хеопса, як рiзноголосий i рiзнобарвний натовп бiля неї.

- Гранi пiрамiд з великою точнiстю орiєнтованi по сторонах свiту, провадив далi Рей, - i це свiдчить про високий рiвень астрономiчних знань... А сама iдея спорудження цих Домiв вiчностi виникла, звичайно, з релiгiйних уявлень стародавнiх єгиптян...

Вiвi побачила кiлькох верблюдiв - яскравi попони, розцяцькована збруя i такi чудернацькi волохатi голови! Не витримала i в захватi звернулась до Беттi:

- Поглянь, якi вони оригiнальнi! Наче з пап'є-маше, i такi великi!

- Чудовi! - сплеснула руками Беттi. - Симпатяги!

А верблюди наче виконували якийсь важливий ритуал. За наказом своїх господарiв спроквола ставали на переднi колiна i спокiйно ждали, доки на горбасту спину, застелену яскравим килимом, не всядеться туристка; потiм пiдводились i, статечно пiднявши голову, ступали кiльканадцять крокiв. Клацав фотоапарат, i флегматичнi тварини знову ставали на колiна, щоб зсадити своїх наїзниць. Господарi теж уклонялись, одержуючи долари.

- Сфотографуємось на верблюдах? - Вiвi одразу охопив радiсний настрiй. - На тлi пустелi й пiрамiд!

- Неодмiнно! - пiдтримала Беттi. - I щоб Сфiнкса було видно. Це ж так екзотично!

Рей обiрвав свiй екскурс в iсторiю Стародавнього Єгипту, облишив жiнок i попростував до пiднiжжя пiрамiди Хеопса.

Враження мiнялося з кожним кроком. Вiн бачив знiмки пiрамiд, малюнки, фiльми, i в свiдомостi залишився вiдбиток iсторичної пам'ятки. Але де там! Реальнiсть перевершила всi уявлення, постала цiлковитою несподiванкою. Груди Реєвi розпирали до млостi сильнi вiдчуття. Могутнє кам'яне громаддя давило, притискувало його до землi, i вiн ледве переставляв ноги. А коли пiдiйшов упритул, пiрамiда знялася в небо суцiльною стiною й закрила весь свiт. Отодi Рей вiдчув наплив урочисто-радiсного настрою: це ж зроблено руками людини! Всi оцi незчисленнi кам'янi куби, вже подзьобанi часом, колись пошлiфовано, припасовано в геометричнiй правильностi. Наче кристал до кристала. Так, це був могутнiй процес кристалiзацiї велетенського задуму...

На якусь мить Рея пронизало почуття вселюдськостi, i вiн враз вiдчув зв'язок з отими стародавнiми будiвничими, що вiдiйшли у млу тисячолiть. Гранично проста форма, а яка велич!

Широко розкинувши руки, притулився до каменя, i йому передавалося м'яке, нiби людське тепло.

Тим часом Вiвiан i Беттi в повнiй мiрi насолоджувались екзотикою. Сфотографувалися на верблюдах i перед Великим Сфiнксом, обличчя якого поколупане пострiлами наполеонiвських солдат, i бiля пiрамiди Хеопса. Накупили чимало сувенiрiв - кухликiв, барельєфiв, медальйонiв. Особливо сподобався їм важкий медальйон iз рельєфним зображенням красунi Нефертiтi. Почорнений метал нагадував старовиннi речi.

- Менi не йдуть iз думки жiночi прикраси в Каїрському музеї... промовила Вiвiан.

- I в мене вони стоять перед очима, - зiтхнула Беттi. - Просто дивно, якi в них були вишуканi смаки.

- Золото, дорогоцiннi каменi... Ах, що не кажи, а й тодi до жiнок ставились уважно.

- Може, ще уважнiше, нiж тепер, - пригасила усмiшку Беттi, явно натякаючи на Рея, що зiгнорував їхнє товариство. - Що вiн там робить?

- А, - здвигнула плечима Вiвiан, - я ж тобi казала: всi вченi трохи диваки. Бачиш - вимiрює, вираховує... А навiщо? Замiсть того, щоб дивитися на це облуплене громаддя, сфотографуватися на верблюдi, як усi нормальнi люди, вiн - поглянь! - уже встановлює якусь апаратуру... Те ж саме робив i в Баальбеку. Йому аби вимiрювати...

Справдi, Рей, якому допомагав шофер, возився з теодолiтом i компасом, встановлюючи штатив бiля ребра пiрамiди.

Сонце припiкало нещадно, й жiнки рушили до невеличкого павiльйону попити живлючої кока-коли. Оглянулись - Рея вже не видно, певне, подався за пiрамiду. I поки вони смоктали тоненькими трубочками освiжаючий напiй, учений-турист устиг обiйти пiрамiду, визначаючи положення її граней. Нарештi заспiшив до них.

- Сенсацiя! - гукнув ще звiддалiк. - Якби ви знали, яка сенсацiя!

- Може, пiрамiда занурюється в пiсок? - сказала Вiвiан, висмоктуючи iз склянки кока-колу.

- Та й похилилася? - почувся сухий смiшок Беттi.

- Я серйозно, а вам жарти.

- Будеш пити? - Вiвiан поставила перед ним темно-брунатну пляшку.

Рей налив собi склянку i випив одним духом. Витерши долонею губи, вже спокiйно сказав:

- Пiрамiда повернута на захiд.

- I що ж тепер буде? - стримуючи смiх, сказала Вiвiан. - Як ми це переживемо?

Рей так подивився на неї, нiби вперше побачив.

- Облиш свої дотепи, - сказав грубувато. - Йдеться про наукове вiдкриття. Виявляється, гранi пiрамiди орiєнтованi не точно. Вони вiдхиляються на захiд бiльше як на три кутовi мiнути!

Якщо Рей сподiвався приголомшити своїх спiвбесiдниць, то вiн дуже помилився. Його "сенсацiя" не справила на них нiякiсiнького враження. Правда, помiтивши, що вiн починає блiднути, а це було провiсником нервового спалаху, Вiвiан з чемностi спитала:

- А чим же ти пояснюєш... вiдхилення? Може, вони так i збудували?

- Нi, це виключається, - вже лагiднiше обiзвався Рей. - Стародавнi єгиптяни, хоч i не мали компаса, вмiли точно визначати сторони свiту. По зорях.

- А зорi ж не стоять на мiсцi, - усмiхнулась Беттi.

Рей навiть не глянув у її бiк. Великi зморшки перетнули йому чоло. А що, як вiн помилився? Такi точнi вимiрювання не можна робити поспiхом, його репутацiя вченого...

Наступного ранку вiн знову поїхав з Каїра в Ель-Гiзу - вже без дружини й Беттi, що лишилися в мiстi. Машина мчала уїждженою асфальтовою дорогою, випереджаючи короткi зеленовагоннi поїзди, напханi пасажирами.

Пiрамiди стояли суворi й величнi у своїй мовчазностi, а Великий Сфiнкс дивився слiпими очима на свiт, немов запитуючи: "Що тут вiдбувається?" Бiля пiднiжжя вже снували туристи, одна вервечка їх потяглася в темний отвiр, що вiв усередину пiрамiди.