А на вулиці буревій. Вітер напевно гне дерева до самої землі, розкриває будинки, голубить усю посаджену ще весною у холодну землю різноманітну рослинність. Чути тріскіт, потім знову, у душі аж усе перевернулось з ніг на голову, так як ніхто раніше за все життя такого не чув. Настільки грізним і ненависним був звук, що аж на секунду вуха позакладало. Діти все ще мовчать. Вони аж ніяк збагнути не можуть, що ж відбувається. Найменшенька Христинка трусилася від холоду і щоб хоч трошки зігрітись, ще сильніше притулилися до мами, голосно посопуючи. .
Антон наважився відкрити двері, так як надіявся ще, що пакуночок з одежиною ще на місці. Марно надіявся, і переконався в цьому уже за мінуту, коли зібравши усі свої сили справжнього богатиря, лупнув по дерев'яних дверях, що закривають шлях до льоху. Вони відчинились, даруючи лише одне розчарування. У всьому шукати плюси треба, і всьому радіти. У цій ситуації лиш один такий плюс, демони не замуровували дверей.
Прилетів холод, а разом з ним і паніка. Яблуня, яка росла біля будинку втратила свою ліву замашну, велетенську гілку, на якій було б до п'яти дюжин запашних плодів осінню. Та не бувати цьому, так же ж само, як і попередньому даху на будинку Пелагії, його не було, розумієте?! Будинок зовсім голий і обчухраний по бокам вітром. Все пропало, - перша думка, яка прийшла до голови і до того нещасної Пелагії, а дальше просто пустота, більше нічого. Вона не могла думати, не хотілось. Якби можна було б скласти повноваження на рахунок життя, вона б це зробила б не роздумуючи. Для кого жити? Чому? Без сина, житла, усілякої підтримки найрідніших людей.. погане відчуття.
Смерч набирав обертів, повертався, так би мовити упіймав смак, сподобалось. Підкрутити б йому того руйнівного хвоста! Та ні в кого не вистачало сміливості боротись із самим дияволом. Лише Дарій із синами на таке гідний, лише він зупинить злого супостата, виконуючи свій обов'язок перед народом, та чи так це насправді?!
Насправді відбувалось лише те, що буря набирала обертів, збільшуючи свою руйнівну силу з кожною секундою. Вітер розганявся, намагався побити усі рекорди по перельоту з одного кінця села в інший. Дещо схоже було на «човниковий біг». Усі ж пам'ятаємо що це?! Згадаймо школу і уроки фізкультури. Ну і як відчуття? Коли захеканий біжиш, щоб відстояти гордість своєї школи, хочеться ж виграти. Це дещо схоже до сьогоднішнього марафону, в якому брав участь лише він, смертоносний вітрюган. Гордість керує ним і злі, недобрі сили, які зародилися від подиху водяного, що носив ім'я –Немир. Руйнівна сила досягала апогею. Двері, як і перший раз з гуркотом закрились. Невже навіки? Свічка погасла..
Кружляло все, літало, бавилося із смертю уже не так мало часу. Всі знали, якщо дійство не припинеться тут і зараз, якщо воно вхопить у свої замашні руки хлів, ніхто не врятується. Від старого, до малого, які хоч якимсь способом уміли говорити – молилися. Вірили, надіялись, та марно. Ось уже почало зривати шифер з конюшні. Тварини були не спокійні, ще більше репетували на своїй тваринній мові, яку ніхто не розумів, окрім їх самих. Одне було ясно точно - «усім кінець»
Стало тихо. Усе різко обірвалось. Тиша полилися луною по всім околицям села. Стало так добре. Більше ніхто не думав про смерть. Відчувалася легкість. Кожна жива душа, яка за спиною ще ховала крила надії, вилетіла у небесні простори спокою, так як подібна пташці.
Автор приостановил выкладку новых эпизодов