Як довго йшов, нікому не відомо, адже хвилина у страху була рівна одному дню. Він знав, що вороття на нього не чекає.. Зупинився, йти дальше не хотілось. Глянув в один бік, а там ніби, як мертві душі у вигляді диму, що хочуть затягнути його до себе, зжерти живцем, вони голодні. З іншого боку картина аналогічна. Але що його оберігає і не дає попасти до рук скажених голодних душ. Чому їм нема спокою?! Чому? Та відповідь не став шукати, думки і без того їли мозок. Навіщо пішов по проклятому шляху? Для чого став на дорогу смерті? А як же ж мати? Як вона переживе смерть сина і взагалі, чи переживе..
Сам не з чувся, як вийшов на поляну. Посередині була накреслена велика пентаграма. І більше нікого, лишень тінь стояла біля одного з дерев, моторошна тінь, в чорному балахоні і в такому ж капюшоні , від її віяло холодом, саме через це і звернув увагу на щось темніше ночі. Одним жестом тіні Данило перемістився в самий епіцентр пентаграми. Дерева зашуміли, щось загуділо по той бік найстарішого дерева. Хлопець на хвильку втратив свідомість. А місяць світив. Всі чекали на розправу.
Відкривши очі, серце відразу ж похолонуло. Над ним стояв цей балахон з довжелезним ножем, це більше на меч було схоже, кінчик гострої залізяки моргав над очима у хлопця. Єдине, на що він був здатен, це крізь німі губи процідити глухе:
- Хто ти?
На усіх кутах пентаграми загорівся вогонь. Капюшон впав, і побачив те, чого більше за все побачити не хотів. Перед ним стояла його Оля, та сама, з якою ще годинку тому був готовий прожити до кінця свого життя, виростити дітей і померти в один день. Він не життя порівнював з Олею – казку, в яку свято вірив. А тут усе стерлось, впало, в саме пекло.
- Володарка Тьма і зараз ти будеш принесеним в жертву великому і могутньому Духові Лісу. Давно цей ліс голодує. Все не було бажаючих. Порозумнішали ви люди. Собі ж на зло. Не поросли б дерева на дорогах ваших і не поспліталися б тернами, якби вчасно Дух отримав жертву. Ти помреш, заради всіх своїх селян. Думками ти готовий був, я знаю. – прогриміло з уст дівчини.
- Ти не Оля! Де вона? – сказав твердо, навіть останнє з невеликим криком.
- Ти думав що це Оля рвала те цілюще зілля? Дурне хлопчисько! Дівчати того рівно рік немає серед вас живих. Вона втонула ще аж того літа. Ось водяний забрав її собі. Тепер вона навіки буде в рабстві. А тіло? А тіло ось мені віддав, щоб я знайшла поживу Лісовому..
- І Ваня також на тобі.. – прошепотів собі під ніс нещасний.
- О, маєш рацію. Я вселилась в його друга, з махлювала трошки і про ліс ідейка на мені.. Ну а зараз, прощайся з світлом! – грізно змахуючи сталеву зброю над нещасним Данилом.
Останній раз повів сердега очами по шумним деревам, згадав усе своє життя нікчемне, матір, потім Олю, він все ж таки кохав її, ще з старших класів, через це і запросив її щоб за парту сіла поряд. За що так покохав – не знав і сам, все сталося само собою.. і раптом біле тло.
Шукали скрізь. Шукали всі селом. Тай в ліс ходили більше чотирьох десь днів, та тіла не знайшли, лише малюнок дивний на поляні, і кров застиглу на траві.
II. Мертве озеро
Маленька хатинка ось уже десь століття стоїть при дорозі. Дрібнесенькі вікна розміщені так низько, що майже торкалися землі. Не високий плетений із лози тин, на якому грівся на сонці надщерблений глечик. А за тином невеличкий клаптик огороду. Незважаючи не свої скромні обсяги, тут можна зустріти все, починаючи картоплею і закінчуючи дрібним посівом, таким як наприклад кріп і петрушка. А далі.. а далі усе впирається в ліс. Вийшовши на дорогу прямо перед очами розкриваються простори озера, яке виблискувало сріблом.
Подвір’я залите сонцем. Пташки, як завжди вели свої переговори сидячи на тину. Рипнули двері. Із хати вийшов чолов’яга років сорока п’яти. Міцної статури, високого зросту і просто стальними руками. Насупив брови, оглядаючи подвір’я. Погляд зупинився на неробах пташках.
Чи то інстинкти мислився спали - спали, і прокинулись, чи ще щось, тільки ось ніхто не зрозумів, звідки взялась у чоловіка рушниця, та ще більше не зрозуміло, чому він вистрілив в напрямку птахів. Демид спростував сам факт одним лише слово: «Нероби!»
Плюнув у бік і пішов давати настанови своїй донечці, список справ, які потрібно зробити до кінця цього дня. Список не маленький, стільки всього встигнути, аж голова обертом. Так як жінка покинула чолов’ягу, за «легке» життя, всі клопоти лягли на плечі ще такій юній Олі. Говорять, що матір дівчини, під час чергового скандалу в сім’ї, а це було за дванадцяту, не витримавши, вибігла у подвір’я і.. Що з нею сталось? Її ніде немає, вона пропала. Чи жива ще, ніхто не знає, відомо лише одне.. Рибалки, самі найсміливіші, або ті, хто не мають взагалі що їсти, говорять, що в часи невеличкого туману, ніби чують трепетливу мелодію з дна озера, а голос, ніби ідентичний голосу жінки теперішнього вдівця. Сам Демид не вірив жодному слову, тай оминав подібне, як завжди – кулаками. Розмови з часом почали зникати, та чоловік назавжди заборонив дівчині навіть брати воду з цього озера, спираючись на те, що в криниці чистіша вода. І так було до сьогодні.