Кілька днів тому, один із найближчих сусідів приніс кілька рибин, буцімто із власної копанки, а в замін попросив всього нічого – простого дякую було достатньо. Всі дари приймала Оля, так як її тато знову був занятий, він працював, не легко працював. Дівчина змилувалась і.. сама не знаючи як, на автоматі жбурнула нещасних у свою криницю, так як до озера їй категорично було заборонено, кращого варіанту й не придумала, а що? Людина працювала весь день, та й уночі сон втікав кудись далеко – далеко, у кращі краї, у Емірати..
Рибки, не витримали лихої долі. Проти криничної прохолоди не мали нічого проти, а ось їжа.. Спочатку у снах приходила, потім, як міраж.. І душі відправились у риб’ячий рай.
Вода, принесена у величезні діжки давно скінчилась, а завдання переважно всі пов’язані з водою: попрати тюль, щось на вечерю вичудити, тай по дрібницях, до прикладу: полити городину, бо давненько не було дощу, якщо й був, то тільки такий, щоб куряву на дорогах прибити.
Підійшла до криниці, витягла відро водиці, а вона затхла, і це ще дуже м’яко сказано. Дивний зеленкуватий колір, гнила вода.
Що ж робити? Що скаже тиран батько? Криницю повністю виливати потрібно. Та такий швидше амінь силою доні нажене, як вибачить подібну чудасію.
Не довго думаючи, підхопила відерце, і у бік озера чимдуж полетіла. Вона знала, хоч воно і поросло трохи очертом та вода повинна бути прозора, як скло, принаймні таким вона запам’ятала дане озеро.
Ступила крок, потім другий. Місток трошки хитався і порипував з кожним легеньким дотиком ногою дівчини до дубових дощок. Вона ішла все далі. Цей спеціальний міток пролягає очеретом. Чому саме такий вибрала щлях? Та ж ті сусіди, яким тільки болтати і точити ляси, дві справи одним махом, ну це ж треба?! Робити, не роблячи нічого. Це ж люди, вони такі, я знаю.
Ішла не оглядаючись, на це просто не було часу, стільки справ, в ще ж воду принести, та й не одне відерце. Чим дальше йшла, тим менше було того очерету, зрештою він настільки став рідким, що все озеро було видно, як на долоні. На хвильку зупинилась на самому кінці, тобто початку містку, оглянула своїми зеленкуватими очима на красу, потім здоровий глузд почав пробиватися до думок дівчини. Треба діяти. Нагнулася, щоб зачерпнути відерце водиці, як заціпеніла в тому положенні, в якому була. Зразу скажу, було не зручно, але в таких моментах годі про зручність і думати. Дівчина побачила матір, яка манила її до себе рукою, та незчулася, як кинулася їй на шию, щоби обійняти, стільки років втекло, що реальність перекрутилась з якимись мріями, чи фантазіями, яким нажаль ніколи не втілитись в життя. До свідомості прийшла уже в льодяній прохолоді. Так як плавати так і не навчилась, озеро потягнуло її на самісіньке дно своїми невидимими канатами і душа отримала вічне клеймо рабині.
Батько з того горя повністю закрився в собі. Він розумів, що вина на йому і він більше ніколи – ніколи не сказав жодного слова, жодній людині.
Дівчина не померла, торкнувшись дна, вона опритомніла, тільки замість ніг у себе побачила риб’ячий хвіст. Русалка. Вона й сама не розуміла усі ці примхи долі. Як таке можливо? Чи це сон? Якийсь незрозумілий сон.
Озирнувшись, вона побачила таких же ж як і сама, з хвостами. Всі приблизно були одного зросту, з довгим волоссям, яке грало у воді, захоплююче видовище. Та всі вони були якісь смутні, було чутно, як хтось бубонів «у нас свято», так яке ж це свято, у суботу? «Та ну, народ, ви що, суботники?» – зацікавлено швиргонула новоспечена русалонька. «У нашого короля сьогодні свято, у нас вихідний, який по праву нам надається раз на сто років» - сказав доволі знайомий голос, такий, як у снах, де снилася мама.. обертається і дійсно, вона побачила свою найріднішу людинку. «Мама!» - радісно вигукнула Оля – «Це справді ти??» «У нашого короля народилась донечка» - ніби не чула слів власної дитини. Потім додала «У мене ніколи не було дітей, і не буде, я створена, щоб правдою і вірою служити нашому водяному повелителю! Вітаю тебе молода русалко! Свято як не як». Ну а потім, порозлітались хто куди. «Мамо, мамо, зачекай, ну хоча б хвильку!» та русалка її ніби не чула, ніби не розуміла сказаного.